Під синьо-жовтим прапором повернувся додому син України
...
Надворі золотий жовтень, але Рогатин сьогодні оповив холод. Не осінній — інший. Страшніший. Від нього не зігрівають сонячні промені, теплі руки близьких чи слова розради. Бо це - холод втрати, який проникає під шкіру й оселяється в серці назавжди. Сьогодні на щиті додому повертається Володимир Балук із села Потік. Син, брат, дядько, рідна і дорога серцю людина…
Улітку 2024 року Володимира мобілізували до лав Збройних Сил України. Він служив гранатометником 3-го мотопіхотного відділення 1-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону 151-ї окремої механізованої бригади.
Під час захисту України отримав поранення. Та навіть переживши біль і небезпеку, знову повернувся у стрій. 23 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Українка Покровського району Донецької області, виконуючи бойове завдання, солдат Володимир Балук зник безвісти. І тільки більш як через двадцять місяців прийшло підтвердження, що наш земляк загинув.
Рогатин зустрів свого Захисника в тиші, сповненій болю, в якій народжується запитання, що немає відповіді. Чому знову ця болюча дорога додому — не до рідного порога, не в обійми близьких, не до звичного життя, а під синьо-жовтим стягом, до останнього спочинку?..
Найстрашніше у війні — не лише смерть. А й дивитися на згорьованих батьків, які стоять біля домовини своєї дитини. Колись вони так ніжно тримали наймолодшого сина на руках, підтримували долонями перші кроки, відпускали у світ із вірою, що попереду довге життя. І хто міг подумати, що настане день, коли замість його руки доведеться тримати страшне сповіщення про загибель? ..
Немає слів для такого болю. До смерті власної дитини не готове жодне батьківське серце.
Сьогодні Рогатинська громада стала на коліна перед світлою пам’яттю Володимира БАЛУКА. Під синьо-жовтим прапором лежав той, хто дарував Україні новий ранок, віддавши своє майбутнє. Поруч - рідні, друзі, побратими, військовослужбовці відділення цивільно-військового співробітництва 4-го відділу Івано-Франківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Рогатина.
У чиїхось очах застигли сльози. Хтось подумки згадував останню зустріч, розмову, усмішку, звичайні слова, які тоді здавалися такими буденними, а сьогодні стали безцінними спогадами.
Володимира поховають у рідному селі Потік. І саме там, серед рідних краєвидів, кожна стежка ще довго нагадуватиме про нашого Героя.
Щирі співчуття батькам Володимира, усій його родині, побратимам. Немає слів, які могли б загоїти таку рану. Немає втіхи, яка повернула б сина додому живим. Нехай Господь дасть вам сили пройти крізь цю нестерпну темряву. Хай береже вас у хвилини, коли біль здаватиметься сильнішим за все на світі. Нехай любов, яку ви подарували Володимирові, стане тією невидимою ниткою, що й надалі єднатиме вас із ним.
...Золотий жовтень продовжує вкривати землю листям. Між повітряними тривогами міста знову житимуть своїм життям. Але для когось осінь вже назавжди залишиться тим часом, коли син повернувся додому на щиті.
І сьогодні, коли Рогатин схиляє голову в скорботі, хочеться просити у Всевишнього лише про одне: нехай більше жодна родина не пізнає цього холоду втрати.
Вічна пам’ять Захиснику України— Володимиру БАЛУКУ.
Назавжди в строю.
Фото:
