Коли говорить народ, який страждає, — його голос стає молитвою
24 лютого. 9:00 ранку. Хвилина мовчання. Мить, що розтинає історію навпіл. За плечима нашої держави — дванадцять років страшної війни. Чотири з них — повномасштабного вторгнення. Час великих втрат, руйнувань і невимовного болю. Міста й села, стерті ворогом з лиця землі. Мільйони зламаних доль, обірвані дитячі сни…
На площі Роксолани у Рогатині звучить композиція «І без імен помолимось за них…» — духовний міст між тими, хто вже у Вічності, та нами. До стели пам’яті «Воїни світла» рідні загиблих захисників й жителі краю кладуть квіти та лампадки — як знак того, що любов і пам’ять сильніші за смерть.
У День національної молитви Рогатинська громада зібралася воєдино — в молитовному переспіві «Хай хранить тебе Бог, Україно, ще на тисячі зоряних літ», щоб згадати полеглих і підтримати живих. Учасники заходу промовили дев’ять молитов — як дев’ять ран на тілі нації. І кожна — за життя.
Цього дня лунали прохання за братів і сестер, які віддали себе за свободу й мир України. За воїнів і мирних жителів. За тих, хто відійшов у Вічність, аби ми могли дивитися в завтрашній день. Окремо молилися за полонених і безвісти зниклих захисників — за тих, чия доля оповита болісною невідомістю. За матерів, батьків і рідних, які живуть надією на повернення.
Серця громади зверталися до Бога цього дня за мужніх оборонців, які стоять на передовій, тримають рубежі, віддають сили й здоров’я, жертвують сном і спокоєм, щоб ми могли жити. Їхня жертовність — жива Євангелія любові. І в цій молитві — віра, що світло Божої підтримки здолає темряву війни.
Згадували й медиків, які щодня рятують життя під обстрілами. Тиху силу тилу — волонтерів. Енергетиків, які без упину повертають світло й тепло в домівки українців після обстрілів. Рятувальників, які йдуть туди, звідки інші відступають, витягаючи людей з-під завалів.
Особливим болем і ніжністю була сповнена молитва за українських дітей. Від раннього віку вони живуть під звук сирен і вибухів. Для них просили миру — справжнього, глибокого, тривалого: з теплим домом, батьківськими обіймами й безпечним небом.
Завершальною стала спільна молитва громади за Україну — за силу, єдність і Божий захист для всього народу.
І коли зазвучало «Боже Великий, Єдиний», у небо линула сповідь народу. Ми, українці, визнаємо свою крихкість: без Бога не вистоїмо. Але з Ним пройдемо навіть через найтемнішу долину.
Поки б’ється серце, що шепоче «Отче наш», — Україна стоїть.
Фото:
