Тиша після слова «зник»: історія Ігоря Крупки
Війна не завжди сповіщає про смерть вибухом. Частіше вона мовчить... У домах, де телефон лежить екраном горілиць і рідні реагують на кожен його звук. У словах «зник безвісти», які не пояснюють нічого і водночас пояснюють усе, розриваючи серця.
Так почалася тиша в родині Ігоря Крупки з села Руда Рогатинської громади. Вона тривала два довгих роки — між «може, живий» і «тільки б не загиблий». Між молитвою і страхом. Між вірою і болем, який не мав імені…
Ігор Богданович Крупка був обличчям простого українця: чоловіка, який жив між роботою і домом, обов’язком і турботою. Добрий син, батько, водій аварійної служби газового господарства. Людина, яку поважають не за слова, а за вчинки.
Народжений 5 листопада 1971 року в селі Руда. Зростав у багатодітній родині— там, де вчать ділитися хлібом і мовчки нести відповідальність. У повстанському селі, в Україні, яка ще не знала цієї війни, але вже виховувала синів, здатних тримати удар. Наш земляк навчався у Підгородській восьмирічній школі та Рогатинському ПТУ №35. Здобув фах водія-тракториста. Проходив строкову військову службу.
А в 1993 році Ігор одружився. Разом із дружиною Оксаною виховував трьох синів — Валентина, Дениса та Олександра. Мріяв побачити, як вони дорослішають, створюють власні долі й родини.
Понад п’ятнадцять років Ігор Крупка працював у відділі міліції міста Івано-Франківська, мешкав там з сім’єю. Згодом повернувшись у рідне село: доглядав стареньких батьків, працював водієм аварійного відділення Рогатинського газового господарства. Зарекомендував себе відповідальним, сумлінним і ввічливим працівником, якого щиро поважали колеги й керівництво.
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Ігор сказав лише: «Я маю захистити неповнолітніх дітей і старенького батька». Це не була емоційна фраза - так говорять люди, які вже прийняли рішення.
У червні 2023 року його мобілізували. Національна гвардія України. Старший механік-водій 2 відділення взводу оперативного призначення роти оперативного призначення 6-го батальйону оперативного призначення. Після навчань воїна спрямували в Оріхово-Роботинський напрямок, один із найнебезпечніших на той час … Місце інтенсивних бойових дій, де лінія фронту стирає межу між днем і ніччю, а життя залежить від секунд і взаємної довіри.
Там, Ігор Крупка отримав поранення, контузію. Проходив лікування. Міг залишитися в тилу, але повернувся. В одній із телефонних розмов пояснив дружині Оксані, яка хвилювалася за його стан здоров’я, свій вибір просто: «Зі мною в екіпажі молоді хлопці. Вони — як наші діти. Як я можу їх залишити?»
Під час виконання штурмових дій в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області сержант Ігор Крупка зник безвісти 7 листопада 2023-го року.
Після цього не було новин. Не було тіла. Не було відповіді… У родини почалося життя без майбутнього часу — коли телефон стає єдиним «богом», а тиша перетворюється на найстрашнішого ворога. Лише очікування, що не мало термінів. І тільки через два роки, ДНК-експертиза поставила жорстоку крапку там, де родина Крупок не наважувалась. А в грудні цього року сім’ї повідомили, що найрідніша людина повертається додому «на щиті».
Війна забрала ще одного Захисника з нашої громади, але не завершила його історії. Вона триває — у кімнатах рідного дому, де нічого не змінюють. У дітях, дружині, батькові, які продовжують любити. У спогадах, що живуть у серцях і часто котяться сльозою.
Ігор Крупка ніколи не прагнув, щоб його пам’ятали як Героя. Та саме такі люди понад десять років війни пояснюють світу, чому Україна тримається і продовжує боротьбу.
Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття родині загиблого Захисника. Розділяємо ваш біль і скорботу. Нехай Господь полегшить тягар цієї непоправної втрати.
Назавжди в строю.
Про дату та час прощання з нашим Захисником буде повідомлено додатково.
