Дві сотні людей вийшли на старт
...
Сьогодні я бігла за чоловіка-Героя. Я — за полеглих хлопців з «Азову». Ми з мамою загиблого Захисника — за нашого односельчанина. За хлопця, який колись сидів за шкільною партою. Хтось біг за тата, брата, побратима. А хтось — за того, чиє ім’я тепер може залишитися лише в пам’яті...
Сьогодні таких історій у Рогатині було близько двох сотень.
Дві сотні людей й стільки ж причин вийти на старт.
І зовсім неважливо, скільки тобі років: 69 чи 11 місяців.
Сьогодні ми були однаково дорослими у своїй пам’яті. І однаково маленькими перед ціною, яку заплатила Україна.
Рогатинська громада традиційно долучилася до всеукраїнської акції «Шаную воїнів, біжу за Героїв України».
Але якщо дивитися на цю подію лише як на спортивний захід — можна не зрозуміти головного. Тут ніхто не біг за медаллю. Тут бігли за тих, хто вже ніколи не зможе пробігти сам.
Організаторами забігу стали Ветеранський простір «Серце ветерана» та Відділ культури Рогатинської міської ради.
Пробіг розпочали з Державного Гімну України та хвилини мовчання — вшанували всіх Героїв, які загинули, захищаючи нашу державу. Відтак декан Рогатинської УГКЦ о.Дмитро Бігун провів панахиду за душі загиблих воїнів.
До стели «Воїни світла» лягли квіти й лампадки. Їх поклали захисник, мати воїна, який перебуває в полоні, представники місцевого самоврядування та відділення ЦВС 4-го відділу Івано-Франківського ОТЦК та СП.
До учасників забігу та всіх присутніх з вітальним словом звернулася секретар міської ради Христина Сорока, пригадавши історію заснування цієї знакової спортивної події.
А далі, після короткої розминки разом із тренеркою Валерією Гринчишин, площа наповнилася рухом, енергією та усмішками.
Раптом пролунало: «Старт!» — і площа побігла.
Наймолодші — попереду. Поряд — зовсім дорослі, які несли у своїх серцях імена наших земляків та воїнів з інших куточків України.
Для когось це був перший у житті забіг. Але, можливо, саме ці діти колись стануть тими дорослими, які зможуть розповісти своїй малечі, кого ми втратили.
Бо пам’ять не передається сама — її треба передати.
Імена треба вимовляти, історії воїнів — розповідати. А дітей вчити не лише бігти вперед, але й пам’ятати, за кого ми біжимо.
Сьогодні троє учасників прийшли до фінішу першими.
Та переможців не було.
Сьогодні ми бігли за них. За тих, хто вже ніколи не вийде на старт.За тих, хто мав би сьогодні стояти поруч, сміятися, обіймати своїх дітей, сперечатися через дрібниці, будувати плани.
Втім замість них — імена на нагрудних номерах і в наших серцях.
Пам’ятаємо!
Сьогодні таких історій у Рогатині було близько двох сотень.
Дві сотні людей й стільки ж причин вийти на старт.
І зовсім неважливо, скільки тобі років: 69 чи 11 місяців.
Сьогодні ми були однаково дорослими у своїй пам’яті. І однаково маленькими перед ціною, яку заплатила Україна.
Рогатинська громада традиційно долучилася до всеукраїнської акції «Шаную воїнів, біжу за Героїв України».
Але якщо дивитися на цю подію лише як на спортивний захід — можна не зрозуміти головного. Тут ніхто не біг за медаллю. Тут бігли за тих, хто вже ніколи не зможе пробігти сам.
Організаторами забігу стали Ветеранський простір «Серце ветерана» та Відділ культури Рогатинської міської ради.
Пробіг розпочали з Державного Гімну України та хвилини мовчання — вшанували всіх Героїв, які загинули, захищаючи нашу державу. Відтак декан Рогатинської УГКЦ о.Дмитро Бігун провів панахиду за душі загиблих воїнів.
До стели «Воїни світла» лягли квіти й лампадки. Їх поклали захисник, мати воїна, який перебуває в полоні, представники місцевого самоврядування та відділення ЦВС 4-го відділу Івано-Франківського ОТЦК та СП.
До учасників забігу та всіх присутніх з вітальним словом звернулася секретар міської ради Христина Сорока, пригадавши історію заснування цієї знакової спортивної події.
А далі, після короткої розминки разом із тренеркою Валерією Гринчишин, площа наповнилася рухом, енергією та усмішками.
Раптом пролунало: «Старт!» — і площа побігла.
Наймолодші — попереду. Поряд — зовсім дорослі, які несли у своїх серцях імена наших земляків та воїнів з інших куточків України.
Для когось це був перший у житті забіг. Але, можливо, саме ці діти колись стануть тими дорослими, які зможуть розповісти своїй малечі, кого ми втратили.
Бо пам’ять не передається сама — її треба передати.
Імена треба вимовляти, історії воїнів — розповідати. А дітей вчити не лише бігти вперед, але й пам’ятати, за кого ми біжимо.
Сьогодні троє учасників прийшли до фінішу першими.
Та переможців не було.
Сьогодні ми бігли за них. За тих, хто вже ніколи не вийде на старт.За тих, хто мав би сьогодні стояти поруч, сміятися, обіймати своїх дітей, сперечатися через дрібниці, будувати плани.
Втім замість них — імена на нагрудних номерах і в наших серцях.
Пам’ятаємо!
Фото:
