У строю назавжди: пам’яті Степана Сапси
Страсний піст нагадує нам: після темряви приходить світло. Та світло не скасовує болю — воно вчить жити з ним і дивитися правді в очі. За цей тиждень наша громада вкотре стає перед страшною правдою війни. Під час хвилини мовчання ми вимовляємо ще одне ім’я — СТЕПАН САПСА. Ім’я, яке стало і болем, і світлом водночас.
15 серпня 2025 року поблизу Андріївки-Клевцового Волноваського району Донецької області удар ворожого FPV-дрона обірвав життя нашого земляка — сержанта взводу другої мінометної батареї механізованого батальйону. І лише тепер родина може оплакати свого героя — не в тривожному чеканні дзвінка, а з гіркою певністю втрати.
Зі слів рідних дізнаємося, що Степан Богданович Сапса народився 19 жовтня 1970 року в селі Помонята на Рогатинщині. Тут зробив перші кроки, зростав разом зі старшою сестрою Марією — в атмосфері праці та простоти. Закінчив Помонятську середню школу. Любив футбол — щирий, сільський, де перемогу вимірюють не кубками, а блиском в очах друзів. Мав призові місця на районних змаганнях, але ніколи не вихвалявся ними.
У 1986–1988 роках навчався у Львівському вищому професійному політехнічному училищі за фахом фрезерувальника — ремеслу точності й витримки. З 1988 по 1990 рік проходив військову службу в Казахстані. Юнак із Прикарпаття серед безмежних степів — саме там особливо гостро відчув: дім – рідна Україна.
У 1998 році разом із дружиною Русланою створив сім’ю. Того ж року народився син Іван, згодом — донька Марія. У 2004-му родина переїхала до Ходорова. Степан працював у будівельній сфері на приватних підприємствах — зводив оселі, що дарують людям відчуття безпеки. Він умів будувати не лише стіни, а й дружбу, просту людську радість. Рідні згадують його як доброзичливого, щирого, активного й товариського чоловіка.
У грудні 2024 року нашого земляка мобілізували. Він служив сержантом взводу другої мінометної батареї механізованого батальйону на Донецькому напрямку у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
Сучасна війна безжальна — вона приходить із неба, без обличчя. Та вибір людини завжди має обличчя. Вибір Степана був чітким — захищати.
Його син Іван також стоїть на захисті України. Це болісна й водночас велична правда нашого часу: батько і син — в одному строю історії. У цьому — тиха сила українських родин, які не здаються.
Поховають Степана Сапсу у вівторок, 3 березня, у Львові. Прощання із захисником відбудеться також у Рогатинській громаді.
У понеділок, 2 березня:
- 15:00 — панахида та прощання на площі Роксолани в Рогатині.
- 16:00 — парастас на рідному подвірʼї в с. Помонята.
У вівторок, 3 березня:
8:30 — молитва у Помонятах. Після цього траурний кортеж вирушить до Львова, де віддадуть останні почесті.
О 9:00 із села Помонята буде організовано автобус для всіх, хто бажає взяти участь у чині похорону.
Щирі співчуття родині, близьким і побратимам Степана.
Нехай Господь дарує вам силу пережити цей невимовний
біль втрати.
Світла пам’ять і вічна шана Герою
15 серпня 2025 року поблизу Андріївки-Клевцового Волноваського району Донецької області удар ворожого FPV-дрона обірвав життя нашого земляка — сержанта взводу другої мінометної батареї механізованого батальйону. І лише тепер родина може оплакати свого героя — не в тривожному чеканні дзвінка, а з гіркою певністю втрати.
Зі слів рідних дізнаємося, що Степан Богданович Сапса народився 19 жовтня 1970 року в селі Помонята на Рогатинщині. Тут зробив перші кроки, зростав разом зі старшою сестрою Марією — в атмосфері праці та простоти. Закінчив Помонятську середню школу. Любив футбол — щирий, сільський, де перемогу вимірюють не кубками, а блиском в очах друзів. Мав призові місця на районних змаганнях, але ніколи не вихвалявся ними.
У 1986–1988 роках навчався у Львівському вищому професійному політехнічному училищі за фахом фрезерувальника — ремеслу точності й витримки. З 1988 по 1990 рік проходив військову службу в Казахстані. Юнак із Прикарпаття серед безмежних степів — саме там особливо гостро відчув: дім – рідна Україна.
У 1998 році разом із дружиною Русланою створив сім’ю. Того ж року народився син Іван, згодом — донька Марія. У 2004-му родина переїхала до Ходорова. Степан працював у будівельній сфері на приватних підприємствах — зводив оселі, що дарують людям відчуття безпеки. Він умів будувати не лише стіни, а й дружбу, просту людську радість. Рідні згадують його як доброзичливого, щирого, активного й товариського чоловіка.
У грудні 2024 року нашого земляка мобілізували. Він служив сержантом взводу другої мінометної батареї механізованого батальйону на Донецькому напрямку у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
Сучасна війна безжальна — вона приходить із неба, без обличчя. Та вибір людини завжди має обличчя. Вибір Степана був чітким — захищати.
Його син Іван також стоїть на захисті України. Це болісна й водночас велична правда нашого часу: батько і син — в одному строю історії. У цьому — тиха сила українських родин, які не здаються.
Поховають Степана Сапсу у вівторок, 3 березня, у Львові. Прощання із захисником відбудеться також у Рогатинській громаді.
У понеділок, 2 березня:
- 15:00 — панахида та прощання на площі Роксолани в Рогатині.
- 16:00 — парастас на рідному подвірʼї в с. Помонята.
У вівторок, 3 березня:
8:30 — молитва у Помонятах. Після цього траурний кортеж вирушить до Львова, де віддадуть останні почесті.
О 9:00 із села Помонята буде організовано автобус для всіх, хто бажає взяти участь у чині похорону.
Щирі співчуття родині, близьким і побратимам Степана.
Нехай Господь дарує вам силу пережити цей невимовний
біль втрати.
Світла пам’ять і вічна шана Герою
