Моє село – дзвіниця роду, щоб не згубився в буднях вік
Село
вміє говорити, треба тільки чути його
мову. Шепіт минулого, крик теперішнього та впевненість майбутнього.
Сповна намагались якраз і відтворити цю живодайну «мову»
жителі сіл Верхня Липиця, Нижня Липиця, Світанок під час презентації
своїх старостинських округів в рамках мандрівної
ініціативи «Моє село – краплинка України» проєкту «Спадок».
У фоє Верхньолипицького
будинку культури гостей
зустрічала виставка давніх вишивок, місцевих страв, якими славиться цей куток нашої
громади. Працював благодійний ярмарок на підтримку Збройних сил
України. Зазначимо, що того дня було
зібрано 31 860 грн. Їх вирішили передати
двом односельцям, воїнам ЗСУ, котрі потребують протезування та лікування
після поранень.
На сцені гостей вітали та зустрічали старости
Верхньолипицького округу Любов Кругла та
Нижньолипицького Ігор Матвієнко.
Майстерно, у
виконанні місцевих колективів, прозвучало чимало концертних номерів.
Села, як і люди мають
свої біографії. І в кожного вона своя, неповторна. В цьому мали змогу
переконатися глядачі під час «мандрівки». Можливо, хтось із них й відкрив для
себе по новому свою рідну місцину чи
сусідську…
З цікавістю слухаючи
зі сцени місцевих аматорів,
усвідомлюєш: село живе як сама вічність, за не одну сотню літ пережило чимало
всього доброго і не дуже, радісного та
сумного… кожне, є отим життєдайним самобутнім мікроорганізмом. Та
справжньою окрасою їх є - люди. Вони не звикли до публічності, та їх щоденна праця,
життя – джерело людської мудрості, самовідданості. А лейтмотивом презентації стали односельці – захисники, воїни ЗСУ, які зі зброєю у руках захищають нашу землю. Поіменно в залі вшанували кожного,
хто загинув у цій війні, їхня жертва ніколи не буде забута.
Христина Сорока, секретар міської ради, вітаючи жителів обох
старостинських округів, дякувала їм за відвагу та щирість, працьовитість
й талант….. за те , що зберігають місцеві
традиції, культурні надбання. Дбають аби молоде покоління збагнуло головні цінності, берегло набуте родоводом.
Моє село – дзвіниця роду,
Тут батько, мати й первоцвіт…
В моїм селі початок дихання народу,