Втратили на війні єдиного сина
За кожним «На щиті» — людське життя, яке могло б тривати ще десятки років і приносити користь людству. Роман Голубець зі с.Городиська, мабуть, став би одним із комп’ютерних геніїв. Винайшов важливу розробку у світі технологій, що спростила б життя, бо «горів» цим з юних років. Натомість - війна змусила молодого, красивого, перспективного хлопця відставити мікросхеми й взяти до рук важку зброю. 29 вересня після кількох тижнів тренувань у Словаччині 26-річний воїн відправився на бойові позиції Донеччини стрільцем-помічником гранатометника механізованого відділення, механізованої роти…
Читаючи недавні зведення про загиблого військового з Рогатинської громади, мама Галина не припускала, що скоро й сама їхатиме дорогою сліз з-за кордону і не віритиме: найбільша трагедія світу спіткала її сім’ю. Найбільшої гордості та сенсу життя - Романа більше нема. 5 жовтня єдиного сина убила росія. Роман Голубець загинув під час виконання бойового завдання поблизу Катеринівки Донецької області.
…У холі жінка й чоловік. З першого погляду сильні, тримаються, але в очах тата Василя та мами Галини стільки болю, що його навряд чи вмістить всесвіт. Згадують яким був наш воїн. А він - дуже бажана дитина у сім’ї, в яку батьки старалися вкласти максимум любові, виховати порядною, сумлінною, мудрою та щирою Людиною. І Роман Голубець справді виріс таким: розумним, кмітливим, скромним та водночас напрочуд сміливим. Здавалося, у ньому жило дві стихії. Перша – тонка душа, яка римувала вірші та була відкритою до людей. Друга – точний, як математичні науки, порядний, відповідальний і стриманий воїн, який чітко знав чого прагне від життя.
- «Ромчик змалечку правильним і принциповим був. Коли бачив, що хтось робить недобрі речі, наприклад, кидає обгортки під ноги чи шкодить комусь, то обов’язково звертав увагу. Водночас його цікавили книги, мав цілі стоси їх: казки, про тварин, багато журналів з технікою», - згадує мама.
Наука захоплювала хлопця з юного віку. Вчився дуже добре, буквально «поглинав» знання, розповідають педагоги Верхньолипицького ліцею. Мав хист до точних наук, особливо цікавила інформатика. І в цьому «пориві» до навчання учня не стримувала велика відстань, яку щоденно долав до освітнього закладу.
Роман Голубець народився 30 листопада 1997 року у мальовничих Городиськах. Оскільки в рідному селі не було початкової школи, то ходив до сусіднього Зеленова. Відтак з п’ятого класу долав ще більший маршрут, до Верхньолипицької школи, де навчався з 2008 року. Саме у її стінах зрозумів, що мріє стати фахівцем ІТ-галузі. Тож здав добре ЗНО та вступив у Тернопільський національний економічний університет. Обрав непростий факультет - комп’ютерної інженерії, де здобував знання на державній формі навчання.
З нього вийшов у світ прекрасний фахівець, який вирізнявся Божими чеснотами - справжністю, скромністю, чистотою серця.
Юнак будував своє майбутнє: працював за спеціальністю у Тернополі, також заробляв на життя за кордоном. Незадовго до повномасштабного вторгнення повернувся на Батьківщину, де розгорілася ще більша війна.
- «Роман розумів, що воєнні дії триватимуть довго. Казав, що підпише контракт або… у резерв. Розумів, що «на ти» з технологіями, тож може стати корисним у війську як дронщик чи артилерист. Ці військові професії потребують саме таких фахівців», - каже мама.
24 червня 2024 року Роман став до лав Збройних сил. Проходив вишкіл за кордоном. Згодом з побратимами вирушив у найгарячішу зону війни, на Донеччину.
Незадовго до загибелі воїн спілкувався з мамою у чаті. Розповідав мало, старався оберігати батьків, щоб не тривожити їхнє серце.
- В останньому повідомленні зазначив: «Якщо не відпишу, не варто хвилюватися, просто нема інтернету. Так може бути 7-10 днів…».
Мама щохвилини зазирала до телефона, аби не пропустити мить, коли прийде смс-ка. Але на зв'язок син не з’являвся. Учора сім’я отримала страшне сповіщення: «Роман поліг на полі бою».
Війна не перебирає, гине цвіт. Захисник Роман, якому тільки 26-ть, як і багато наших молодих хлопців та дівчат міг стати достойною гілкою родинного дерева. Подарувати світу мудрих дітей, зробити чимало прогресивних речей. Бо був світлом України, умів бачити більше і глибше. Сьогодні, його ім’я – Вічність та щит, для тих, хто прожив цей день у тиші та затишку. Він – воїн, який вчить нас бути сильнішими, сміливішими, протистояти темряві.
Нема у світі слів, які б врятували серце мами й тата, що розбила страшна порожнеча втрати сина. Хай Бог дасть сили знести це горе. Висловлюємо співчуття рідним, близьким та побратимам загиблого захисника.
Вічна пам'ять нашому Герою Роману!
Орієнтовно о 14:00 год на площі Роксолани розпочнеться прощання та поминальна панахида.