Війна забирає найкращих
17 липня Ігореві Цимбалістому мало б виповнитися 33-и — вік, у якому чоловіки зазвичай лише починають по-справжньому жити життя: бути добрими батьками, чоловіками, рости в кар’єрі…. Та 17 квітня небо, яке захищав наш земляк, стало його останнім рубежем. Ворожий дрон на Херсонському напрямку забрав воїна у сім'ї назавжди. Сповіщення з коротким «загинув» уміщує цілий всесвіт болю, який уже ніколи не зникне…
Ігор Цимбалістий ніколи не мріяв про військову професію, не прагнув ні форми, ні зброї. Його світ був іншим — простішим і водночас справжнім: футбол, команда ФК «Путятинці», рідні обличчя на трибунах. І понад усе — сім’я, синочок. Але бувають моменти, коли країна стає більшим домом, ніж власна оселя. І тоді, у час великої війни, історія сама пише твою долю.
З липня 2024 року молодший сержант Ігор Цимбалістий став частиною 4-го батальйону 102 окремої бригади Сил територіальної оборони. Був командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів (БпЛА) у взводі розвідки та коригування роти ударних безпілотників. Це слова, що звучать технічно. Але за ними — людина, яка щодня тримала на своїх плечах невидиму межу між хаосом і порядком. А відзнака «За оборону України» — лише відлуння того, що насправді зробив для держави наш захисник: врятовані життя, відвернені трагедії, дні, які хтось прожив у тиші…
Він воював за конкретне: щоб маленький син Тимофійко не знав, як звучить війна, ріс у світі, де небо — це просто небо, а не мішень. І Ігор робив свою справу так, як уміють лише ті, хто звик працювати чесно, уважно й відповідально — до кінця.
Сьогодні Рогатинська громада зустрічає його востаннє. Колона авто із бойовими прапорами. Ріки сліз...Путятинці, які пам’ятають свого родича, друга і сусіда в русі, у грі, тепер бачать його «на щиті».
Є дні, які мають символічне значення. Сьогодні — один із таких: Ігор Цимбалістий повертається у рідне село, коли вшановують святого Юрія Переможця, покровителя воїнства. Та, можливо, символ не в даті, а в самому Герої. У тому хлопчикові, який колись прислуговував у храмі, у дитині віри, яка у юні роки обрала Світло. Бо справжні воїни не народжуються на полі бою — вони виростають там, де є віра, любов і відчуття правди. І коли приходить темрява, вони просто роблять крок уперед, щоб зупинити її.
У ці квітневі дні Ігор Цимбалістий поповнив небесне воїнство.
Чи може бути щось страшніше за сльози матері, яка ховає сина? Сина, який став її опорою після втрати чоловіка… Чи може бути більшим горем усвідомлення, що маленький Тимофійко не почує порад батька у старшому віці, не відчує тієї простої радості — грати у футбол на стадіоні «Блєх Арена» в Путятинцях, коли тато поруч, коли кожен удар по м’ячу — це водночас і урок, і любов.
Плачуть рідні. Плачуть побратими. Громада в скорботі. Місто й села стають на коліна не лише перед тілом Героя — вони схиляються перед правдою: війна забирає найкращих.
Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття родині, близьким, друзям і побратимам Ігоря Цимбалістого. Молимося разом із вами. Нехай Бог полегшить тягар утрати дорогої людини.
Фото:
