Стрілець 1-ї стрілецької роти 33-ї окремої механізованої бригади Михайло Гриб повертається додому

Сьогодні в Бабухові — день, коли важко знайти слова, бо наш воїн повертається додому.

На вулиці — золота осінь. Сонце торкається пожовклого листя, природа ніби завмирає у своїй тихій красі. А в серці громади — злива болю. Така, від якої не сховатися, не втекти, не зігрітися.

16 грудня 2024 року родина дізналася, що солдат Михайло Гриб зник безвісти під час виконання бойового завдання неподалік Курахового Покровського району Донецької області. Відтоді близькі чекали, вірили, переглядали списки, сподівалися на звістку і не дозволяли собі поставити крапку. ДНК-експертиза підтвердила: Михайла більше немає серед живих.

Нині стрілець 1-ї стрілецької роти 33-ї окремої механізованої бригади Михайло Гриб повертається до рідної хати з іншої висоти — тієї, куди вже не сягає людський погляд.

Є смерть, після якої будинок стає порожнім. Та є смерть, після якої тиша стає спільною. Такою, що її чує ціле село. Сьогодні ця тиша — у Рогатині, Бабухові… у всій громаді.

Рогатинщина стоїть на колінах. Рідні, побратими, друзі — усі мовчать по-різному, але однаково глибоко. І поки лунає «Вічна слава», люди ніби намагаються зробити неможливе — залишити Михайла серед живих хоча б у пам’яті. Бо людина продовжує жити в тих, кому вона була потрібна. У сльозах і спогадах сестри. У пам’яті похресників та племінників — про спільні риболовлі, футбол, прості розмови й моменти, які тепер назавжди стали дорогими спогадами. У речах, які він колись полагодив. У доброму слові, яке про нашого загиблого воїна скажуть друзі, сусіди чи колеги сьогодні й через роки. Михайло Гриб іде у вічність як людина, яка мала свої будні, звички, улюблені речі, прості розмови. Як рідна людина, побратим, земляк. Як той, хто тримав чужий спокій ціною власного життя.

Михайло Гриб народився 8 січня 1978 року в Бабухові.

У шість років переступив поріг місцевої школи. Мав талант до малювання, тому мріяв вступити на Косівщину, щоб вивчати декоративне мистецтво. Та доля склалася інакше. Після закінчення Бабухівської школи у 1993 році Михайло вступив до Рогатинського професійно-технічного училища, де здобув професію майстра сільськогосподарського виробництва, фермера-орендаря.

У 1998 році розпочав роботу в Рогатинському держлісгоспі машиністом баштового крана. Відтоді більш як чверть століття висота стала частиною його життя.

І хоч власної сім’ї Михайло не створив, не мав своїх дітей, батьківська любов у його житті все одно була — у ставленні до похресників Богдана, Владислава та Давида, а також племінників. Він любив їх по-своєму: міг дати добру дорослу пораду, покликати на рибалку до бабухівських ставів, пограти разом у футбол, підтримати у потрібну мить. І, мабуть, саме з таких простих речей насправді й складається людське життя.

17 вересня 2024 року Михайло був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він став стрільцем 1-ї стрілецької роти 33-ї окремої механізованої бригади. Війна привела його на Донеччину — туди, де людина за кілька хвилин може побачити те, чого інші не побачать за все життя.

16 грудня 2024 року в родину прийшло болюче сповіщення. Під час виконання бойового завдання неподалік Курахового Покровського району Донецької області солдат Михайло Гриб зник безвісти.