У селі Потік Рогатинської громади відкрили пам'ятну дошку загиблому розвіднику Богданові Романчуку
...
Марко маленькими ручками торкається синьо-жовтого стяга, який вручила бабуся Надія. З пам’ятної дошки на сина дивляться люблячі очі татка. Він так чекав свого первістка.
Втім, Марчик знатиме Богдана лише з фото, яке цілує щодня, теплих розповідей мами, добрих спогадів близьких, бо народився через кілька місяців після загибелі батька-захисника. І точно закарбує у маленькому серці: його татко був Воїном Світла…
Учора в селі Потік Рогатинської громади, де зростав Герой Богдан Романчук, відкрили пам'ятну дошку на честь загиблого військового. Встановили її на будівлі початкового закладу освіти, де навчався у юні роки наш захисник.
На захід з нагоди відкриття меморіального знака завітали дружина, маленький син Героя, батьки, брат, родина, побратими. Зійшлось багато жителів села представників влади, педагогів й маленьких школярів.
Богдан Романчук дуже радів би цьому, бо безмежно любив діток, багато робив у своєму житті, щоб молодь України зростала гідною і в пошані до Бога, рідної землі. Він мріяв про велику сім’ю у вільній державі, але 7 грудня 2022 року його група потрапила в засідку на острові Білогрудий, що на Херсонщині. Два місяці розвідник 63-й окремої механізованої бригади Корпусу резерву ЗСУ Богдан Романчук був у списку зниклих безвісти. 8 лютого Рогатинська громада провела його дорогою до вічного спочинку, а 13 березня Ярина народила довгоочікуваного первістка Марка.
Почесну місію відкриття пам’ятної дошки надали дружині , синочку й мамі загиблого. За християнською традицією меморіальний знак освятили духовні отці та усі разом помолилися за душу невинно вбитого Героя.
Теплими згадками про Героя ділилася матір, священник, побратими, рідні люди, односельці. Звернувся до родини полеглого військового й міський голова Сергій Насалик.
«Мій син любив життя, любив Бога і любив Україну. Дуже любив Україну, - ділилася на церемонії відкриття мати Надія Романчук. - Пам’ятаю, коли Богдан закінчив п’ятий клас, ми здійснили піше паломництво в Житомирську область. У святому місці мій маленький син одягнув на шию параман, елемент одягу ченця. Кажу йому: «Сину, тобі зарано. Ти ще замалий таке вирішувати». На що дитина відповіла мені: «Ні, мамо, я хочу служити Богові. І я буду Йому служити». З ним Богдана поховали».
І наш земляк справді кожну хвилину життя був вірний Богові у своїх діях. Добре знав Біблію і чинив справедливо. Вірив: тільки так можна збудувати країну майбутнього. У Львові з другом отцем Богданом вони створюють спільноту «Воїни Світла» при храмі Святого Володимира та Ольги, яка допомагала дітям-сиротам. Відтак став частинкою «Спільноти Благословення» УГКЦ (першим лідером МСБ), де активно займався з молоддю. Разом з однодумцями навідувався у місця, де гуртувалось юне покоління. І ніколи не повчав його, а ділився своїм досвідом, що надихав ставати кращим у своїх діях.
Коли почалась Революція Гідності наш земляк теж був в епіцентрі подій у Києві, у 2014 — 2018 роках волонтерив, возив воїнам на Схід, зокрема й в Маріуполь, продукти, амуніцію. А згодом і сам приєднався до 8-го окремого батальйону “Аратта”.
"Мій син казав, що буде велика війна і коли це станеться, то піде захищати Україну. Попереджав про це під час освічення й майбутню дружину Яринку, - згадує Надія Миронівна. – У перші дні повномасштабного вторгнення Богдан добровільно приєднався до 63-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву ЗСУ". Жінка пригадує як останній раз приїхав додому у День Незалежності. Говорив батькам, що "у це свято картоплі не копаємо, а йдемо в церкву молитися за волю України".
Того дня у храм прийшло небагато людей . Цього ж року у День Незалежності потіцька церковця була заповнена… Тільки, на жаль, у ній з сім'єю не було Богдана Романчука.
Фото:
