У День Незалежності молилися за Україну та її захисників
...
«У День Незалежності найперше треба йти до храму. Молитися за мир в Україні». Ці слова нашого загиблого захисника Богдана Романчука сьогодні звучали в пам’яті особливо виразно. Наче він сам на мить повернувся у нашу спільну молитву в храмі Різдва Пресвятої Богородиці.
У День Незалежності України у святині було велелюдно. Пліч-о-пліч стояли військові, представники місцевого самоврядування, відділення ЦВС 4-го відділу Івано-Франківського ОТЦК та СП, небайдужі жителі громади. Різні люди, різні долі, але сьогодні — одна спільна молитва за мир і спокій, за перемогу над темрявою.
І, мабуть, кожен у цій молитві мав своє обличчя. Того, хто зараз на передовій. Того, хто чекає звістки з полону. Того, хто лежить у госпіталі. Того, про кого досі нічого не відомо. І того, кого вже ніколи не обійняти.
Під час проповіді декан Рогатинської УГКЦ о. Дмитро Бігун сказав слова, які спонукають до роздумів:
«Якщо б завтра нам сказали, що закінчилась війна. Що б ми зробили найперше? Подякували Богу, пригорнули рідних, які приїхали з фронту чи з полону, згадали загиблих... Але ми повинні пам’ятати: щоб щось отримати — потрібно й жертвувати».
І Україна знає ціну цієї жертви.
У цій війні ми жертвуємо найдорожчим — людськими життями. Тому День Незалежності для нас давно вже не просто дата в календарі. Це день, коли особливо гостро відчуваєш: свобода не дається без болю.
Тому сьогодні ми пам’ятаємо тих, хто не повернувся, хто залишився на полі бою. Молимося за тих, хто продовжує тримати фронт, хто проходить лікування, перебуває в полоні чи зник безвісти.
І в кожній цій історії є любов. Любов до матері, яка чекає. До дітей, які рахують дні до зустрічі. До побратимів. До рідного дому, міста, землі, яку не можна віддати, бо вона — наша.
Після спільної молитви міський голова Сергій Насалик та секретар міської ради Христина Сорока поклали квіти до стели пам’яті «Воїни світла».
Квіти — тим, хто став нашим світлом...
А слова Богдана Романчука залишаються з нами, у пам'яті .
У День Незалежності — найперше до храму. Найперше — до молитви. За нашу згорьовану Україну, воїнів, родини, які чекають. І за душі тих, завдяки кому ми сьогодні можемо стояти на своїй землі вільними. За те, щоб кожне наше серце було домом підтримки для ближнього.
Фото:
