«Я вас з Ромчиком дуже люблю…»
У ніч із 14 на 15 липня він прийшов тихо до своєї Діанки у сні. В чорній футболці та військових штанах Михайло Пинило дивився на донечку крізь межу світів і сказав: «Я вас з Ромчиком дуже люблю…» У цих словах було все: прощання, любов, вічність.
А зранку світ доні тріснув навпіл - татка ж не стало 14 липня у районі населеного пункту Комишуваха, на Запорізькому напрямку.
Герой відійшов у небо, але душа його не змирилася — вона ще хоч трішки хотіла побути поруч з дітьми. Вкотре сказати як сильно їх любить ...
Колись давно, 30 травня 1986 року, у селі Луковець-Журівський народився хлопчик. Найменший серед чотирьох дітей. Світлий, добрий - Михайло Пинило. Його життя було не гучним, проте - справжнім.
Після закінчення місцевої школи наш земляк жив у простій українській відповідальності: бути опорою для інших. Не мав захмарних мрій, одразу пішов працювати. Понад десятиліття трудився у рекламній агенції «Дикий Захід» у місті Івано-Франківську.
Найважливішим поворотом його життя став 2013-ий, адже знайшов головне — своє серце в іншій людині. Оксана, Діанка, Ромчик - три імені, заради яких усе в житті Михайла мало сенс.
Мешкав зі сім’єю у Григорові. Тихий, скромний, добрий. У селі кажуть: «Добряк». Той, хто бачив, як він щодня йшов на роботу, як щось лагодив у хаті чи спілкувався дітьми, міг подумати, що це звичайний сільський чоловік, який дуже любив своїх рідних. Але у глибині душі, у вчинках, у витримці - це був Воїн. Приклад, на якому віднині виховуватиметься нове покоління України. Про кого говоритимуть: «Наш захисник. Герой. Добрий тато. Українець».
Адже у вересні 2024 року Михайло зробив ще один крок, на який здатен не кожен: став до лав Збройних сил України.
Пройшов полігон у Рівному, дві операції (у зв’язку зі здоров’ям), реабілітацію. І знову — у стрій. Останній час служив на Запорізькому напрямку, у складі 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Той, хто першим торкається небезпеки — щоб інші могли жити. Сапер 1 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 1 гірсько-штурмового батальйону.
У неділю, 13 липня, Михайло Пинило зателефонував додому. Голос був лагідний, трохи втомлений. Той самий… татовий, у якому — спокій.
«Не хвилюйтеся. Все добре. Гарно виступіть на презентації округу», - казав рідним. Обіцяв Діанці купити омріяний телефон. Зарплата мала бути зовсім скоро…
Але, на жаль... їхня розмова була останньою. 14 липня війна вписала ім’я Михайла Пинила до своєї чорної книги болю. Його серце зупинилося, але душа не змогла просто піти, не сказавши головного. Уві сні батько ще раз обійняв словами двох кровинок.
Без найріднішої людини залишилися батьки, дружина Оксана, донечка Діанка, син Ромчик, сестри, брат, друзі, побратими.
Залишилася тиша, яку не заглушать жодні слова.
Щирі співчуття рідним, близьким і всім, хто знав Михайла Пинила…
Вічна пам’ять ГЕРОЮ!
Про дату та час прощання з нашим Захисником буде повідомлено додатково.
