КРИМ - 12 років спротиву
26 лютого - День спротиву окупації
Автономної Республіки Крим та м. Севастополя
Війна Росії проти України розпочалась з окупації Криму – 12 років тому
У лютому 2014 року Росія розпочала військову операцію із захоплення Криму, використовуючи регулярні підрозділи Збройних сил РФ. Жителі Кримського півострова не скорилися та не прийняли окупантів. 26 лютого 2014 року біля будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим зібралися тисячі людей – кримські татари, українці та представники інших національностей. Вони виступали за збереження територіальної цілісності України та проти організації позачергової сесії кримського парламенту, яку 25 лютого 2014 року закликали скликати проросійські активісти. Останні вимагали винести на сесію розгляд питання щодо проведення так званого “референдуму за незалежність Криму”, проте завдяки багатотисячному мітингу громадян вдалося не допустити позачергового засідання парламенту.
Однак за добу після цього мітингу Росія перейшла до відкритої силової фази: озброєні військові без розпізнавальних знаків захопили будівлі парламенту та уряду Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, почали блокувати українські військові частини, аеропорти й сухопутні шляхи сполучення з материковою частиною України. 25 березня російські збройні формування захопили останній підрозділ Військово-Морських Сил України в Криму, на якому майорів український прапор, – тральник “Черкаси”.
Українським законодавством датою початку збройної агресії Російської Федерації проти України визначено 20 лютого 2014 року. Міжнародні організації визнають факт цієї агресії та незаконність окупації Кримського півострову. 26 лютого набув особливого значення як день відкритого спротиву російській окупації Криму, що триває й досі, ставши точкою відліку громадянського опору на півострові. Жителі Криму чинять спротив різними способами: від мирної громадської активності до участі у захисті України на передовій чи у тилу ворога. Цей день нагадує про неперервну боротьбу за звільнення Криму від російських загарбників.
Основні міфи про Кримський півострів
Важливою частиною російської окупації Криму є нав’язування жителям півострова вигідних Росії наративів і міфів. Вони базуються на перекручуванні історії півострова та виправданні злочинів окупаційного режиму проти українців і кримських татар. Нижче наведено три основні міфи, які Росія використовує для легітимізації окупації Криму.
Міф №1. Жителі Криму не чинили спротиву окупації, усе відбулося мирно і “без жодної краплі крові”
Це один із ключових пропагандистських міфів Росії про окупацію Криму. Насправді ж спротив на півострові розпочався з перших днів. Зокрема, 26 лютого 2014 року від 5 до 10 тисяч жителів півострова зібралися біля будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі, аби відстояти територіальну цілісність України. Тоді ж дня паралельно з проукраїнським організували й проросійський мітинг. Згодом між ними сталися сутички, внаслідок яких загинули двоє людей.
Це один із ключових пропагандистських міфів Росії про окупацію Криму. Насправді ж спротив на півострові розпочався з перших днів. Зокрема, 26 лютого 2014 року від 5 до 10 тисяч жителів півострова зібралися біля будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі, аби відстояти територіальну цілісність України. Тоді ж дня паралельно з проукраїнським організували й проросійський мітинг. Згодом між ними сталися сутички, внаслідок яких загинули двоє людей.
Після 26 лютого продовжилися поодинокі мітинги. Так, у березні 2014 року росіяни вбили активіста Решата Аметова, який вийшов на одиничний пікет на головну площу Сімферополя. Також під час штурму Сімферопольського фотограмметричного центру росіяни розстріляли українського військового топографа Сергія Кокуріна, який тоді перебував на роботі. Його вважають першим загиблим в російськоукраїнській війні.
Після окупації російська адміністрація не лише замовчувала цей спротив, а й почала переслідування його учасників. Дев’ятьох кримських татар звинуватили в нібито “організації масових заворушень” 26 лютого. Пізніше цей епізод став підставою для так званої “справи 26 лютого”.
Усі наступні 12 років окупації Росія лиш нарощувала репресивну машину в Криму: людей переслідують та арештовують за їхнє віросповідання, проукраїнську позицію. Лише зараз відомо про понад 200 політв’язнів, яких Росія незаконно ув’язнила за сфабрикованими справами. Тож твердження про окупацію без “спротиву та жодної краплі крові” – відверта маніпуляція, яка ігнорує як масовий громадянський спротив, так і конкретні людські жертви.
Міф №2. Жителі Криму нібито висловилися за приєднання до Росії на “референдумі”
Насправді процес, який Росія провела 16 березня 2014 року і назвала “референдумом” не мав нічого спільного з демократією або правом та був незаконним. На момент його проведення Крим уже був окупований російськими військами, які контролювали адміністративні будівлі. Тобто на півострові не залишилося жодних легітимних органів влади, які могли б законно ініціювати чи організувати референдум.
До того ж на той момент в Україні взагалі не існувало чинного закону про місцеві референдуми. А згідно зі статтею 73 Конституції України, питання про зміну території держави може вирішуватися виключно на всеукраїнському референдумі. Так званий “референдум” в Криму був незаконним і з погляду міжнародного права. Його не визнали ні Генеральна Асамблея ООН, ні ОБСЄ.
Також є численні свідчення, що до голосування залучали громадян Російської Федерації, яких спеціально завозили на півострів. За таких умов говорити про “вільне волевиявлення” або реальне бажання жителів Кримського півострова приєднатися до Росії неможливо.
Міф №3. Микита Хрущов “подарував” Крим Україні
Теза про “подарунок” Криму Україні є ще одним інструментом російської пропаганди, який використовується для виправдання окупації 2014 року. Проте вона не має нічого спільного з історичною реальністю.
Передача Криму зі складу РРФСР до Української РСР у 1954 році не була одноосібним рішенням Микити Хрущова і “подарунком”. Це було колегіальне рішення керівництва СРСР, обумовлене об’єктивними економічними та географічними чинниками.
Після Другої світової війни та депортації кримських татар у 1944 році півострів перебував у глибокій економічній і демографічній кризі. Крим географічно з’єднаний саме з материковою Україною, а не з Росією, і був більш економічно інтегрований у господарський комплекс УРСР. Водопостачання півострова можливо було налагодити виключно від Дніпра через Північно-Кримський канал, електропостачання йшло з української енергосистеми, основні транспортні шляхи проходили через материкову Україну.
Передача Криму до складу УРСР стала практичним рішенням щодо управління територією, яка була природно зв’язана з економікою радянської України. В умовах єдиної держави СРСР це питання розглядалося як внутрішня адміністративна зміна, а не як перерозподіл суверенних територій.
Тож передача Криму до складу УРСР була раціональним управлінським рішенням у межах СРСР, а не “подарунком”. Відтоді півострів перебував у складі УРСР, а з 1991 року – став частиною незалежної України. Росія у 2014 році незаконно окупувала Крим, порушивши міжнародно визнані кордони України. Ці кордони Російська Федерація сама офіційно визнавала після розпаду СРСР, укладаючи з Україною двосторонні договори як з окремою суверенною державою. Саме тому формулювання про “возз’єднання Криму з Росією” є неприйнятним. Воно створює ілюзію “історичної справедливості” й замовчує факт збройної агресії та тимчасової окупації.
Міф №4. Росія має на Крим “історичне право”
Це один із найбільш повторюваних наративів російської пропаганди. Саме тезою про “історичне право” Кремль намагається пояснити окупацію українського Криму. Однак насправді цей наратив ігнорує тисячолітню історію Криму ще до появи там Російської імперії та замовчує, що Росія щоразу намагалась встановити контроль над півостровом силою.
Протягом століть на півострові жили різні народи. З восьмого століття до нашої ери в степах Криму були кіммерійці, скіфи, а згодом сармати й алани. У різні періоди тут також мешкали таври, готи, вірмени, генуезці. Понад три століття степи та передгір’я займала підлегла Османській імперії держава — Кримський ханат. Водночас російська імперія ще тоді почала зазіхати на Кримський півострів, на якому сформувалися й проживають понині корінні народи: кримські татари, караїми та кримчаки.
Вперше армія російської імперії окупувала Крим ще у 1770-х роках, а згодом — у 1783 році імператриця Катерина II видала маніфест про “приєднання” Криму. Тоді півострів юридично включили до складу Російської імперії. Після цього почалися перейменування міст і політика зміни населення, яку сьогодні наслідує вже сучасна Росія.
У січні 1918 року російська імперія вдруге захопила Крим і знищила Кримську Демократичну Республіку. Уже у квітні українські війська під керівництвом Петра Болбочана звільнили півострів від більшовиків. Наступного разу — у 1921 році Росія знову встановила свою владу на півострові. Окупація Кримського півострова у 2014 році стала черговою в його історії.
Загалом Російська імперія контролювала Кримський півострів спершу 134 року — з 1783 року по 1917 року. Потім з 1921 року до 1941 — ще 20 років, після німецької окупації з 1944 до 1953 рік та з 2014 року і понині. Усього це становить понад 170 років.
Водночас, якщо співвіднести ці періоди з усією відомою історією півострова, що налічує понад 3,2 тисячі років, стає очевидно: російське панування є лише відносно коротким епізодом у тривалій історії Криму. Протягом століть Росія послідовно прагнула встановити контроль над півостровом, який історично не належав їй.
Питання Криму – це не “територіальний спір”, а питання міжнародного права, прав людини та регіональної безпеки. Позиція Президента України щодо Криму чітка та непохитна – Україна не визнає Крим російським ні “де-факто”, ні “де-юре”. Мир, у якому Крим “відкладають” або “виносять за дужки”, не є стабільним: він винагороджує агресора і підвищує ризик нових атак – як проти України, так і проти інших держав.
Українці єдині у бажанні деокупації Криму. Повернення Криму можливе, коли ми будемо єдині. Крим – це не лише питання півострова, це питання безпеки всієї України. Поки Крим окупований, під загрозою Одеса, Миколаїв, Херсон. Поки в Криму російські бази – вони загрожують всьому Причорномор’ю.
Деокупація Криму критична для відновлення суверенітету України, повернення контролю над морськими кордонами та забезпечення довгострокової безпеки всіх регіонів країни.
