ЇЇ життя – це суміш радості і смутку. Катерині Ковбасі - 100 років!
ЇЇ багатство – літа, що
пролетіли дуже швидко і непомітно. Бо ще вчора ти молода, а сьогодні за плечима
ціле століття. 4 жовтня жителька села Пуків Рогатинської громади Катерина
Йосипівна Ковбаса святкувала свій 100-річний ювілей.
У її житті все було над міру: праці, втрат і
сліз, але й любові також. Любові до Бога і людей. Завдяки любові й витримала
все, перетерпіла, переплакала, перепрацювала і дожила до ста.
Катерина Йосипівна
Ковбаса ( по матері Боришевська) народилася в 1925 році.
Зростала і виховувалась у
багатодітній родині, де понад усе
плекали віру в Бога та любов до праці. Однак освіта в сім’ї теж була не на
останньому місці. Батьки давали своїм дітям усі можливості жити краще, ніж вони
самі. Катерина теж отримала шість років школи. А дванадцятирічною вже йшла з
мамою на поле жати пшеницю і працювала на рівні з дорослими. Робота горіла в її
руках. А що батько Катерини був знатним кравцем на всю округу, то й дочка захопилася шиттям. Ще змалечку з
непотрібних шматків матерії, що падали зі столу батька, Катерина шила собі
ляльки. Дитяче захоплення переросло у справу життя. І вже згодом Катерина
Йосипівна могла пошити геть усе: від плаття чи спідниці - до зимового пальта.
Обшивала, так би мовити, усеньке село. У 1947 році Катерина вийшла заміж.
Народився син Богдан. А далі була праця, щоденна важка праця. Вдень – у
колгоспі, ввечері – за швейною машинкою. Як вона сама казала: «У роботі я
молилася, у молитві - відпочивала». Власне ці слова і стали її життєвим кредо. Бо
коли минулися сили працювати, молитва стала її життям, а вервичка - незмінною супутницею старенької. А ще син
Богдан, який завжди поруч. Він став маминими руками, які колись були її
крилами, а зараз притомилися за довге і непросте життя.
Втім столітній ювілей
вийшов далеко за рамки родинного свята, бо крім найближчих – сина, онуків,
правнуків, довгожительку вітали усім селом. У місцевій церкві звучала особлива
молитва за здоров’я пані Катерини. Ювілярка приступила до Таїнства Сповіді та
Причастя. Линули щирі вітання, співали многая літа, чим зворушили стареньку до
сліз.
Такі люди – гордість
Рогатинської громади. Бо вони – джерело життєвої мудрості, приклад духовності і
наш живий зв’язок з минулим.
Кожен свій новий день
пані Катерина довіряє Богові. Він знає, коли їй час. А доти - молодіє у
спогадах і дослухається до стукоту свого серця. Живе…
Фото:
