Кожен день болів невідомістю…
...
Війна – дорога страшного болю. Важко уявити, що доводиться проходити на цьому шляху нашим землякам-захисникам. Кожна їхня історія вражає, а водночас - спопеляє зсередини своєю гіркотою. Родина Михайликів з с.Конюшки нашої громади понад рік чекала інформацію про свою дорогу людину - Івана Богдановича.
Зв’язок із воїном обірвався ще торік. Рідні надіялись, що військовий у полоні, не покидали віру про те, що живий… Пройшли процедуру ідентифікації… Але днями, тривале й важке очікування обірвала трагічна звістка: «25 жовтня 2022 року Іван Михайлик загинув від вогнепального осколкового поранення, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Опитне Авдіївської територіальної громади Покровського району Донецької області».
Кажуть, час лікує рани. Але навіть через рік дивитися горю у вічі не легше. Бо усвідомлюєш кого втратив - людину честі, відваги та чистої гідності, яка попри всі загрози берегла своїх і щодня наближала Україну до перемоги.
Зі слів близьких дізнаємося, що Іван Богданович Михайлик народився 7 липня 1972 року в с.Конюшки Рогатинського району. У сім'ї Богдана та Марії був четвертим сином.
Майбутній воїн закінчив Конюшківську середню школу, згодом вступив до Бурштинського енергетичного технікуму. Оскільки з дитинства любив футбол, володів хорошими навичками гри, тож належав до складу бурштинської футбольної команди «Енергетик».
З 1990 до 1992 роки Іван Михайлик проходить строкову військову службу. Спершу у складі сухопутних військ у Білій Церкві, а згодом - в Німеччині. Йому присвоєно військове звання «старшина».
Відтак наш земляк повертається додому й у 1993 році створює сім’ю. У шлюбі Івана та Богдани народжується єдина дочка Анна, яку виховують достойною людиною. Щоб забезпечити сім’ю Іван Михайлик тривалий час працює експедитором на фірмі мобільного зв'язку «Сіменс» в м.Києві. А останні 12 років - трудиться за кордоном.
Невдовзі батьки дочекалися й радісних сімейних моментів - одруження Анни та мали щастя няньчити улюбленого онука Максимка. Здається, попереду ще довге життя й сива, затишна старість. Але війна забирає найцінніше - час бути разом, залишаючи нестерпні випробування в очікуванні дзвінка із фронту.
Кажуть, що сильний не той, хто застосовує силу, а той, хто, розуміючи свою перевагу, стримує її. Таким був воїн Іван Михайлик. Коли росія вторглася в Україну, не вагаючись приєднався до тих, хто щодня обороняє нас від лиха. На військову службу до лав Збройних Сил захисник був призваний 18 червня 2022 року. Виконував бойові завдання у складі 36-ї бригади 1-ого окремого батальйону морської піхоти.
25 жовтня 2022 року зв’язок з захисником обірвався. Більше як рік Іван Михайлик вважався безвісти зниклим. Весь цей час рідні живуть в іншій реальності, де кожен день болить невідомістю. І тільки нещодавно рідним стали відомі деталі загибелі захисника. Його любляче серце перестало битися на полі бою. Для дружини та дочки, а також родини цей рік був надзвичайно складним, сповненим розпачі, болю та важких випробувань. А для Героя – довгою дорогою додому.
І лише в ці дні душа Івана Михайлика знайде спокій, адже захисник повернеться у рідне село на щиті.
Завтра, 6 грудня, наша громада проведе Героя в останню дорогу.
Кортеж з загиблим українським захисником приїде до Рогатинської громади о 14:00 годині.
На головній площі міста відбудеться поминальна панахида та церемонія прощання.Згодом траурна колона вирушить до с.Конюшки, де мешкав Герой.
Рогатинською міською радою буде організовано автобус для всіх, хто хоче долучитися до церемонії прощання з Героєм.
Звертаємось до жителів Рогатинської громади з проханням - вийти на центральні вулиці міста і сіл, щоб створити живий коридор й гідно зустріти загиблого Захисника України.
Ніякі слова не зменшать біль утрати рідних. У скорботі низько схиляємо голови перед вічною і світлою пам'яттю Воїна. Висловлюємо найщиріші співчуття родині, друзям та побратимам військовослужбовця.
Вічна пам'ять, Український Герою!
