Аграрний фронт Рогатинської громади
Навіть
в еру цифрових технологій українець не може уявити себе поза землею, яку
обожнює, плекає, агрокультурні пізнання про яку передає своїм нащадкам. І це не
дивно, адже українська земля передусім - чорноземи. Наша держава посідає
четверте місце на планеті за площею чорноземів та тримає першу позицію у
світовому рейтингу за рівнем розораності земель. Тож земля – національне багатство, комора продовольства і
основа безпеки.
Рогатинська
МТГ завжди була і залишається аграрною громадою. Це зумовлено не лише значними
площами чорнозему, а й наполегливою працею наших сільгоспвиробників, які щодня, боронячи
український аграрний фронт, хоробро стоять на варті продовольчої безпеки
громади, області та країни в цілому.
Загальна площа земельного фонду Рогатинської
міської територіальної громади становить
63 476,4000 га, із них рілля - 33 553,6447 га.
Основу агропромислового комплексу громади
складають 105 сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових
форм господарювання, з них: 20 товариств з обмеженою відповідальністю та 85
фермерських господарств, які у своїй діяльності використовують сільськогосподарські
угіддя громади та спеціалізуються в основному на вирощуванні зернових культур,
а також вирощуванні й утриманні ВРХ та свиней. Найпотужнішими агроформуваннями
громади є: СГ ТзОВ «Уїзд», ТОВ «Захід-Агро МХП», СФГ «Ігоря Валька», ФГ «Персей
Агро», СФГ «Надія», СФГ «Лен-Пром», ФГ «Шиманський», ТОВ «Колос Опілля», ТОВ
«Фруктово-Трейд», ТОВ «Бачів Агро», СГВК ім.М.Грушевського», ТОВ «Агрокомпанія
«Прикарпаття», ТОВ «Свірж», ТзОВ «Ґудвеллі Україна», СФГ «Бурачок Віктор».
Попри війну і багато інших викликів,
пов’язаних з агресією росії, місцевий агробізнес продовжує працювати, бо від
землі нікуди не втечеш – земля тут. Тож від ранньої весни й до пізньої осені
аграрії Рогатинщини невпинно трудяться, щоб забезпечити країну всім необхідним.
Цьогоріч
у громаді зібрали непоганий урожай пшениці, кукурудзи, соняшника, ріпаку та
сої. Понад шість тисяч гектарів озимих зернових посіяно вже під новий врожай. А з 24 лютого місцеві господарства стали
потужними донорами для ЗСУ, мешканців прифронтових зон, внутрішньо переміщених українців, які знайшли
прихисток у Рогатинській громаді.
День
працівників сільського господарства України щорічно відзначають у третю неділю
листопада. У переддень свята хочеться сказати добре слово про людей, які, не
покладаючи рук, працюють на землі, дбають, щоб українці мали хліб і до хліба.
Треба мати сміливість бути українським аграрієм, сміливість не залишити рідну
землю та професію, незважаючи ні на що.
Отож про них,
про сміливців…
Так, про перші
кроки самостійного господарювання свого
батька, одного із перших фермерів на Рогатинщині - Василя Гірняка, згадує його
син, фермер у третьому поколінні Юрій
Гірняк. «Він починав з одного малого тракторця
Т-40 та двох гектарів поля, - розповідає
підприємець.- Час був складний, середина 90 – тих. Відважитися тоді працювати на
землі було щось на кшталт «самогубства», точно не для слабохарактерних».
Тоді, у 1994 році, Василь Гірняк з с.Дички
вирішив створити селянське (фермерське)
господарство «Надія». Власне ця надія,
що скоро буде легше, краще і тримала його на силі, не дозволяла зламатися. Йому
боліли залишені напризволяще після
розпаду колгоспу поля і він взявся їх
обробляти. Сказати, що було складно - це не сказати нічого.
«Я
- студент, мама на заробітках, а батько не має за що купити селітру, щоб
підживити поля, - ділиться спогадами Юрій Гірняк. - І що
ви думаєте, мама повертається з-за кордону, купує за зароблені важкою працею
гроші добрива, і нелегкий шлях новоспеченого фермера продовжується».
І хоч здавалося, що «ходінню по муках» не буде ні кінця
ні краю, Василь Гірняк не відступав від задуманого. Син Юрій, вивчившись на економіста, тепер став
йому підмогою, а згодом і сам очолив аграрне підприємство - ТОВ «Колос Опілля». Зараз родинний бізнес
Гірняків працює у двох напрямках – рослинництво і тваринництво. Агроформування
обробляє близько півтора тисячі гектарів
землі та вирощує майже тисячу голів свиней. Сіють в основному олійні культури (сою,
ріпак, соняшник) та зернові (пшеницю, ячмінь, кукурудзу). Частина врожаю йде на
відгодівлю свиней, решту реалізовують. У залежності від сезону на підприємствах
працюють від 15 до 25 людей.
Війна звісно
вплинула на розвиток господарств. Виникли труднощі з реалізацією
сільськогосподарської продукції. «До війни ми через посередників і напряму
відправляли нашу продукцію за кордон, зокрема в Китай, Африку. Зараз дістатися
портів стало логістично дуже важко і дорого», - каже Юрій Гірняк.
Втім
підприємець зауважує: «Ми не маємо права скиглити. Аграрії півдня і
сходу України щодня виїжджають на свої поля, як в останній бій. На фоні їхніх
проблем наші видаються геть незначними. Переживем».
З перших днів повномасштабного вторгнення агробізнес
сім’ї Гірняків щотижня, а інколи що через день донатить на ЗСУ і не лише на
потреби земляків-військових. Через ГО
«Всеукраїнська Аграрна Рада» підприємці долучилися до придбання вже понад
тисячі автівок для хлопців на фронті. «Якщо ми не будемо допомагати нашій армії, то
як можемо сподіватися на Перемогу, - каже фермер і додає, - перемога
над ворогом і закінчення війни – це
найбільше бажання. Тоді все відновиться і сільське господарство також. А доти
віримо, працюємо, допомагаємо».