Вишиванка посеред війни: сила культури у нашій громаді
...
У свято Вознесіння Господнього громада зібралася біля пам’ятника Тарасу Шевченку, аби відзначити День вишиванки та 165-річницю перепоховання Кобзаря на рідній українській землі. Ця мить — не лише святкова, а й глибоко символічна. Вона нагадує нам, що війна змушує цінувати не лише життя, а й символи, які тримають нас разом. Вишиванка тут — не просто одяг. Це оберіг, щось, що можна вдягнути і відчути: теплі руки матері, голос пращура, історію, яка витримала століття переслідувань і руйнувань. Вона нагадує, що наша культура — наш щит і пам’ять, яка об’єднує покоління, оберігає серця та дає силу духу.
Місцеві колективи — НАТК «Роксолана», НАХК «Галичанка», капела бандуристів Рогатинської ДШМ імені Бориса Кудрика, НАТК «Юність Опілля», вокальний ансамбль Рогатинського аграрного коледжу, хор ДШМ ім. Б. Кудрика та танцювальний колектив «Перлина Опілля» — відтворюють цю силу у пісні, музиці та русі. Їхні виступи — не просто святкові номери, а спосіб триматися за життя, коли світ навколо здається крихким. Кожен додавав у цей день свою мелодію, свій рух, свій оберіг. Серед декламаторів — призери конкурсу читців «Слово вічне, слово невмируще» Рогатинської міської ради, які втілюють у слові ту ж силу духу.
Особливим моментом заходу стало слово-молитва, виголошене деканом Рогатинським Української греко-католицької церкви отцем Дмитром Бігуном.Також з вітальним словом до громади звернулися депутат обласної ради Ігор Тринів та секретар міської ради Христина Сорока, підкресливши важливість розвитку культури та традицій нашої громади.
Сьогодні ми не просто святкуємо культуру. Ми говоримо, пам’ятаємо, стоїмо разом і не віддамо того, що формувалося століттями. Кожен стібок у вишиванці — маленька перемога над страхом. Кожен рушник, покладений на пам’ятник Шевченку, — пам’ять про тих, кого вже немає, і молитва за тих, хто виживає.
22 травня Тарас Шевченко повернувся на Чернечу гору, щоб залишитися вічним духовним охоронцем України. Так і ми, вдягаючи вишиванки та підтримуючи наших майстрів і колективи, утверджуємо своє коріння, свою культуру та відповідальність за майбутнє.
Діти читають вірші Шевченка, хор співає пісні, що звучать у серці міста. Навіть у цій страшній реальності, коли війна змінює все, простий обряд стає нагадуванням: Україна живе в нас. Цього дня символічним моментом стало вручення нагород молодому поколінню талантів — призерам конкурсу «Слово вічне, слово невмируще». А також – виставка старих вишитих портретів і віршів кобзаря, збережених у селах громади.
Вишиванка не приховає страху. Але вона показує силу тих, хто вижив, втратив і відбудовує. Вона говорить: «Ми тут. Ми тримаємося. Ми не здаємося». Бережімо одне одного, цінуймо рідну землю та зберігаймо Україну — у серці, у слові й у кожній нитці, що з’єднала наше минуле з мрією про майбутнє.
Фото:
