Підтримка через історії світла
...
Відсутність світла в оселях — реальність для багатьох українців сьогодні. Однак є темряви, які не можна виміряти приладами. Адже це - біль, хвилювання і втрати, що "накривають", як непрохані гості, залишаючи глибокі шрами. Проте навіть у важкі часи українці знаходять способи шукати і знаходити світло.
Однією з таких можливостей стала зустріч у Рогатинській центральній бібліотеці, де родини військовослужбовців — дружини, матері, сестри та діти, які пережили хвилювання, невідомість чи втрати — зібралися для обміну підтримкою та діалогу. Бібліотека стала місцем, де не тільки книги можуть навчити, але й люди, що пережили різні труднощі, можуть допомогти один одному знайти шлях уперед.
Зустріч «Історії світла та сили: простір підтримки для родин військовослужбовців» була ініційована відділом культури Рогатинської міської ради, ветеранським простором «Серце ветерана» та Рогатинською бібліотекою і стала платформою для обговорення важливих тем.
Центральним моментом події стала презентація книги «Історії світла та сили». Це - проєкт громадської організації «Воїни Добра». Книга містить казки, створені військовими психологами та засновані на реальних переживаннях родин, які зазнали втрат або пережили тривогу через війну. Це не просто художні твори, а психотерапевтичні інструменти, які допомагають людям обговорювати складні питання і відчувати підтримку. Основна мета історій — допомогти тим, хто опинився в емоційній темряві, знайти шлях до внутрішнього світла, відновити віру у себе.
Наталія Кривоконь, професорка Національної академії Національної гвардії України, практична психологиня та одна з авторок книги, провела зустріч у теплій, неформальній атмосфері, де кожен учасник міг висловити свої переживання, поділитися власним досвідом. Її слова несли не тільки професійну допомогу, але й особисту теплоту, яка стала незамінним ресурсом для багатьох учасників.
Звертаючись до аудиторії, Наталія Іванівна розповіла притчу про жінку з двома глечиками води: один був цілий, а інший — тріснутий. Хоча з тріснутого глечика половина води витікала, саме там, уздовж стежки, виростали квіти. Це була глибока метафора, що стала основою для розмови, нагадуючи: навіть через наші «тріщини» може вирости щось прекрасне.
Зустріч стала не лише презентацією книги, а й місцем для створення кола довіри, взаєморозуміння та турботи. Люди ділилися власними ситуаціями, знаходили спільні точки болю та сили й підтримували один одного на шляху відновлення.
Бо підтримка в ці важкі часи може бути різною. Іноді достатньо одного слова, жесту, щоб допомогти людині побачити світло, яке вона не змогла побачити сама. Тож зараз кожен із нас, як та жінка з глечиками: не завжди бачимо, що робимо щось важливе, але своєю працею і любов'ю можемо дати надію іншим...
Фото:
