Серце громади, що б’ється для України
...
На сцені — образ, що пронизує душу. Мати-Україна у чорній сорочці, мовчки пригортає сина. Без слів, із тінню могили на плечах — не вишивкою, а болем. У руках — чорна хустка, в очах — тисячі похоронок. Імена, які вже ніколи не покличуть до вечері...
На екрані — обличчя загиблих героїв Рогатинської громади. Воїни. Ангели. Зал тоне в тиші, яку розрізає сльоза живої матері. Кожне ім’я — чиясь любов. Чиєсь дитя.
І раптом — мить. Синьо-жовтий стяг. Мати кидає хустку, обіймає сина — він повернувся з фронту. Живий. Завмирає все. Бо навіть у мороці війни любов і віра — сильніші за жах новин...
Це був не просто танець. Це — суть нашої Незалежності. Її внутрішнє світло, яке розпалив народний художній колектив України — ансамбль танцю Рогатинського центру дитячої та юнацької творчості (керівник Лілія Горинь) на сцені Рогатинського базового будинку культури. Кожен рух — як постріл у небо, як заклик: ми вистоїмо, переможемо!
А далі — голоси дітей. Чисті, щирі, справжні:
«Рогатинська громада — не просто карта. Це серце, яке пульсує болем війни й теплом єдності. Яке б’ється — для України. Яке пам’ятає. Не зупиняється, щоб вистояти, зберегти».
У день 34-ї річниці Незалежності мистецьке серце громади звучало багатоголосо:
-у гармонії струн капели бандуристів ДШМ ім. Б. Кудрика (кер. Світлана Руда);
- у співі вокального ансамблю «Дивосвіт» (кер. Світлана Луцак);
- у витонченому танці «Місто спить» від НАТК «Роксолана» (кер. Людмила Тернівська), де немає сну — є тривога війни;
- у світлому «Попурі на мелодії Мирослава Скорика» від саксофоністів (кер. Юрій Забігач);
- у виступах Максима Акутіна та Альбіни Дутки — бо саме в дітях б’ється майбутнє.
Фінальним акордом прозвучало «А ми, браття, як соколи» у виконанні НАВА «Соколи» (кер. Мар’ян Кісіль) — гімн непереможності духу.
Та не лише піснею жила подія. Молитви. Благословення. Слово духовних отців — Дмитра Бігуна, Володимира Гривнака, Василя Бояновського. Звернення секретаря міської ради Христини Сороки. Покладання квітів.
«Я чекаю тебе живим» — цими словами завершила свій виступ Наталія Стиславська. Піснею про кожного захисника.
Особливим елементом святкування стала виставка у фоє. Там відчувалася творча душа громади. Роботи рогатинських майстрів — вишивка, дерево, картини. І кожен експонат засвідчує: війна не знищила любов. Не стерла з нас кольори.
Рогатинщина живе. Історія громади, як і історія України, складна й багатогранна. В ній — гідність і пам’ять, сила старших і творчість молоді. Любов до рідної землі, яку не зламала жодна імперія.
«Ми — народ, що не захоплював чужого. Ми мали своє. Жили за Божими заповідями. Хочемо бути господарями у власній хаті», — наголосила Христина Сорока.
Цього дня було підбито підсумки мандрівної ініціативи «Моє село — краплинка України», яка ще раз довела:
Рогатинська громада — це 72 населених пункти у складі 18 округів. Це — багатобарвна Україна, що береже свою історію. І серце кожного села — б’ється для держави. Вірить. І не буде байдужим.
Саме тому 27 серпня громада запрошує жителів долучитися до благодійного аукціону на підтримку ЗСУ.
Бо серце, що б’ється для України — не втомлюється. І не зупиняється.
Фото:
