Коли історія стріляє в серце — «Лемик» на екрані, а не в підручнику
...
А ви були на «Лемику»? Якщо ні — шкода. Якщо так — тепер у вас новий еталон того, як можна розказати про 1933 рік без м’якотілості й сухого наративу. Це фільм, після якого важко повернутися до буденності. Бо, як виявляється, навіть постріл може мати філософську глибину, якщо його зроблено не з агресії, а з любові до народу, який вмирає від голоду.
Тонко, сильно, влучно. Перевершивши очікування ... Перед Днем Конституції — про тих, хто ще до неї тією конституцією жив.
Фільм показали у Рогатинському базовому будинку культури 27 червня. Але то був не просто показ, а справжній акт культурної терапії. Глядачами стали небайдужі краяни, адже «Лемик» — це коли історія говорить наживо.
Перед нами — Микола Лемик, 18-річний уродженець Перемишлянщини, студент Львівського університету, один із найкращих бійців ОУН. Красень, шульга, стрілець і, що найважливіше, людина, яка у 1933-му зробила неможливе: достукалась до глухого світу пострілом у совєтського дипломата. Так, це був не хуліганський акт, а звернення до сумління людства. Голодомор виривав життя з українців — Лемик вирвав увагу для них.
І от дивишся фільм — і розумієш: так, були колись інфлюенсери, тільки діяли не через сторіс, а через героїзм. У Миколи не було блогу, зате був моральний компас калібру «боротьба за мільйони».
Автором ідеї та режисером фільму є військовий капелан о. Михайло Греділь, якого глядачі вже знають за стрічкою “Незламні”. Він наголошує: в основі історичної драми «Лемик» — не просто факт, а великий акт самопожертви заради порятунку нашого народу.
Сценарій написав видатний український драматург Тарас Антипович — той самий, який подарував нам глибокий «Чорний ворон» і серіал «І будуть люди».
Над стрічкою також працювали:
оператор-постановник і монтажер — Ігор Ковалишин,
художники-постановники — Людмила Брудна та Олег Божик,
звукорежисер — Юрій Підцерковний.
І ще один важливий штрих. Усі кошти з показу будуть спрямовані — на наземний роботизований комплекс для артилерійської розвідки ОАБр, в/ч 3101. Бо війна "не у відпустці", і справжній патріотизм — це коли культура працює на перемогу. Один із акторів фільму, Роман Кривдик, нині — у бойових лавах дивізіону. І ось тут кіно вже зовсім перестає бути «минулим».
P.S.Цей фільм точно варто показувати в школах. Бо якщо ми хочемо, щоб діти пам’ятали, за що варто боротись, — почнімо з тих, хто уже боровся та продовжує бореться. Так не забудемо правди.
Фото:
