"Моє село - краплинка України": ПІДГОРОДЯНСЬКИЙ ОКРУГ
...
Кажуть, село мовчить. А ще частіше — що воно "тихе", "без родзинки".. . Насправді ж — село говорить. Говорить мовою рушників і хрестиків, мовою обжинків і вишневих садів, мовою пісень, які вивітрюються з вуст, але залишаються в серці. Просто… треба вміти слухати.
У неділю громада відкривала вуха й серце — слухала історії Підгородянського старостинського округу. А це не просто села. Це — Підгороддя, Руда, Підвиння, Кутці, Перенівка, Лісова та Луковище. Села, в яких повстанська слава не лежить у шухляді, а досі жевріє в людській пам’яті, передається у домашніх бесідах.
Захід «Моє село – краплинка України», який пройшов 29 червня в межах проєкту «Спадок», був не просто святом. Це був сеанс "сільської культурної терапії. Без інтернету, але з вай-фаєм до предків. Бо "Спадок" — це не археологія, це про те, на чому стоїмо. Про коріння, яке тримає дерево, навіть коли вітер війни рве листя.
Сільський клуб, ніби музей живої тканини, зустрічав гостей давніми вишиванками справжніми — барвистими, зі змістом. Кожне село – зі своєю історією, характером і кольоровим кодом. Як не родина, то ціла гілка родоводу.
І хоч концерт був, та душа співала не тільки через пісні. Душа говорила, бо пам’ятаємо. Пам’ятаємо тих, хто тримає не мікрофон, а зброю. Тих, хто зараз — захищає землю, на якій вишивалися ці рушники. У залі вшанували загиблих – хвилиною мовчання, яка часом голосніша за промову.
Замість пафосу — вдячність. Від імені міського голови Сергія Насалика до присутніх звернулася секретар міської ради Христина Сорока. Подякувала — за те, що люди не просто живуть, а живуть зі змістом. Що не віддали коріння під бульдозер "модерну", передають дітям не тільки Wi-Fi пароль, а й родову пам’ять.
Бо, зрештою, якщо дерево роду не цвіте — це не проблема клімату, це питання догляду. А от Підгородянський округ — доглядає. Поливає, пильнує, підживлює традицією і піснею.
І ось так – за усмішками, концертами й вишивками – стоїть велика справа: почути мову села. Бо ця мова — не зникає. Вона живе. Як тільки є кому слухати.
Фото:
