Ім’я, яке болить: Ігор Цимбалістий
...
На чорно-білому фото — життя, яке ще не знає своєї крихкості. Красиві обличчя молодого подружжя, світло в очах і руки, що міцно тримаються одна за одну. У центрі — маленький хлопчик, який крихітними пальчиками стискає татові долоні. Він ще не знає слова «війна», але вже інстинктивно відчуває: поруч із цим чоловіком — безпека. Це його захист, його цілий всесвіт. Так тримаються за те, що не має зникати.
Але війна не визнає слова «ніколи». Вона не питає, чи встиг ти пожити, не чує мрій і не зважає на долі. Просто приходить і переписує їх — холодно, безжально, без права на заперечення. 17 квітня 2026 року на Херсонському напрямку війна додала ще одну долю до списку тих, хто став щитом. Ігор Цимбалістий. Ім’я, яке ще вчора було голосом у слухавці, кроками у дворі, тихим сміхом у домі. Сьогодні — це ім’я, яке болить…
Із розповідей рідних відомо, що Ігор Богданович Цимбалістий народився 17 липня 1993 року в селі Путятинці на Рогатинщині. Зростав у багатодітній родині, де старший брат — не просто роль, а відповідальність, турбота і приклад для своїх молодших сестричок. Родина, яка жила як одне ціле, 30 жовтня 2024 року зазнала важку втрату — відійшов у вічність батько. Залишилась мама, яка невпинно хвилювалася за своїх дітей.
Змалку Ігор був дитиною віри: ходив до церкви, прислуговував у храмі, виростав добрим і чуйним. Можливо, саме там, між дзвоном і молитвами, формувалася його тиха внутрішня сила — сила захисника. Навчався у Путятинській школі, після дев’ятого класу вступив до Рогатинського державного аграрного коледжу. Працював у ТзОВ «Укрлісекспорт», також певний час заробляв на життя важкою працею за кордоном.
Ігор Цимбалістий не був людиною війни. Він був людиною життя — сином, чоловіком, батьком, другом…
Він любив футбол. Уперше одягнув футболку ФК «Путятинці» у 2007 році, ще до чотирнадцяти років. За команду зіграв понад сотню матчів, неодноразово забивав м’ячі. Востаннє вийшов на поле у складі путятинської команди 13 вересня 2020 року. Та навіть після цього не полишав рідний стадіон — «Блєх Арена ім. Тараса Луцишина» у селі — повертаючись туди, навіть коли світ уже "тріщав" від війни.
Разом із дружиною Олею він будував сім’ю — ту саму, про яку мріють: просту, справжню, наповнену змістом. У 2019 році перед Богом подружжя дало одне одному шлюбну обітницю — бути разом і в радості, і в горі. І дотримало її.
У 2024 році народився їхній довгоочікуваний син Тимофійко. У той момент світ ніби зупинився від щастя. Та ненадовго…
Того ж року, у липні, Ігор зробив вибір, який не дається легко. Людина, яка не мала стосунку до зброї, стала воїном. Бо є миті, коли життя ділиться на «до» і «після». І в цьому «після» або стаєш стіною, або дозволяєш темряві пройти далі. Ігор Цимбалістий став стіною. Оператор БПЛА. Молодший сержант. 4-й батальйон ТрО, 102-га бригада. Херсонський напрямок — там, де небо часто ближче до смерті, ніж до світла.
Він воював не за відзнаки. Хоча мав нагороду Президента України «За оборону України». Але справжню ціну не виміряти відзнаками — її знає тільки коротке «я живий» після завдання, втомлена усмішка на екрані, обійми, що тривають занадто мало. Він воював за те, щоб його син не знав тієї війни, яку вже знає велика частина, понівеченої ворогом, України.
17 квітня 2026-го Ігор востаннє вийде на позицію. Ворожий дрон. І тиша, яка після цього стала іншою назавжди.
- Про загибель побратима згадує офіцер запасу Павло Нагорняк:
- «Сьогодні загинули двоє молодих та дуже вмілих операторів БпЛА — Олег Малярчук та Ігор Цимбалістий. Герої, воїни, молоді та перспективні хлопці, батьки… Кожен зі своїм життям, сім'єю, ціллю. Пишу — і сльози на очах, хлопаки! Пам’ятаю кожного. Ці хлопці знищили як мінімум десятки ворогів! Дякую батькам, дружинам та родинам, співчуваю втраті. Честь та вічна памʼять, побратими".
У спогадах дружини залишається інше — теплий голос чоловіка, прості сімейні моменти, слова: «Як ви там, мої зайці». І тепер вона пише в тиші, наче намагаючись втримати Ігоря між рядками. Бо коли зникає половина тебе, світ не просто змінюється — він тріскає.
Кажуть, найбільша мужність — дивитися правді у вічі. Ігор Цимбалістий дивився. Він знав, що хтось мусить зупинити темряву. І став цим «хтось». Війна забрала у матері сина, у дружини — чоловіка, у дитини — батька. У 32-а... Забрала кроки, які чекали. Дотики, які були всім.
Але є речі, які її вогонь не здатен знищити - любов, що живе в очах сина. Пам’ять про чоловіка, який був опорою. Його присутність у кожному, хто пам’ятає.
Бо справжні Люди не зникають. Вони переходять у пам’ять, у тишу, у серце.
І там — назавжди.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким і побратимам Героя. Немає слів, які могли б умістити цей біль. Разом із Вами схиляємо голови в скорботі. Нехай Господь огорне Ваші серця тихою силою, дасть витримку пережити найтяжчі дні й збереже в душі теплий спомин про Ігоря.
Ігор Цимбалістий. Назавжди в строю.
Вічна пам’ять Герою.
Про дату та час прощання з нашим Захисником буде повідомлено додатково.
Фото:
