Площа Роксолани зустріла захисника Віктора П’єкного
...
У місті зацвіли вишні. Тихо, ніби нічого не сталося. Ніби світ не розколовся навпіл і можна просто вдихнути весну й жити далі. Та поки квітнуть дерева, на фронті обриваються життя. І хтось цієї весни вже не побачить. Ніколи...
Батько, який колись вчив сина бути сильним, мужнім, тримати удар і не відступати, тепер стоїть над труною, не в змозі стримати сліз. У тих сльозах — не лише прощання. У них усе життя: перший крок сина, перша військова форма, гордість за його шлях і нестерпна правда, що тепер доведеться жити без нього. Немає нічого страшнішого, ніж проводжають у вічність свою дитину.
Сьогодні площа Роксолани зустрічає захисника Віктора П’єкного, родом із Пукова. Людину, яка 12 років стояла на сторожі нашого спокою. Сина, брата, побратима … Чий голос більше не пролунає вдома. Він віддав життя, щоб жили інші.
Штаб-сержант 94-го окремого протитанкового батальйону зенітно-кулеметного взводу Віктор П’єкний загинув від удару ворожої керованої авіаційної бомби поблизу Осикового на Донеччині.
Віктор П’єкний не був випадковим у цій війні. Він завжди знав, що стане військовим, як і батько. Після служби в українському війську навчався у школі прапорщиків у Полтаві. Армійський шлях продовжив у частині, де служив його тато. Займав посаду начальника зміни телеграфної роти. Згодом працював у Державній службі охорони Донецької області та старшим кінологом у Львівській виправній колонії. До війни, яка увірвалася раптово…
У 2014 році став добровольцем, воював у складі батальйону «Львів». Воїн із позивним «Прапор» бачив, як земля на сході України дихає вибухами, пройшов численні бої . Під час виходу з Дебальцевого отримав контузію, та це не зламало воїна — він залишився у строю. Згодом продовжив службу у 80-й десантно-штурмовій бригаді, став головним сержантом зенітно-кулеметного взводу 94-ї бригади.
За мужність, самовідданість та успішне виконання бойових завдань Віктор П’єкний був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». Та найвища нагорода, яку не вручають, — це пам’ять тих, хто вижив завдяки нашому захиснику.
6 лютого 2026 року родина Героя отримала звістку. Спочатку — болісну надію: «зник безвісти», що тримала усіх між світами "є" й "більше немає", не давала оплакати до кінця. А потім - страшне сповіщення: «Загинув»...
Квітневий ранок. Рогатин наповнюють сирени… Плачуть рідні й побратими. Місто та села громади мовчки стають на коліна, зустрічаючи Героя.
... Вишні цвітуть. І цей цвіт сьогодні — не про весну. Він про пам’ять. Про біль мами й тата, який з ними назавжди. Про те, що кожна нова весна для нас вистояна чиїмось втраченим життям у бою.
Віктор П’єкний. Назавжди у строю.
Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття родині та побратимам полеглого захисника. Молимося разом із вами. Нехай Бог полегшить тягар утрати воїна — сина, брата, друга, Героя.
Фото:
