Дорога додому стала дорогою у вічність: Рогатинщина прощається з Василем Москалем-Дмитрівим
...
Війна знову прийшла сюди — за кілька сотень кілометрів від фронту. На тихі вулиці, де чекають когось із передової, де так хочеться вірити, що біда не зайде у двори… Вона прийшла сиренами, довгим мовчанням і чорними стрічками на синьо-жовтих прапорах. Прийшла кортежем пам’яті. Дорогою, якою колись їхали додому з радістю, сьогодні повертали Захисника — на щиті. Повертали сина своєї землі. Воїна, який дванадцять років стояв між Україною і темрявою. Повертали головного сержанта Василя Москаля-Дмитріва з Данильча.
Сьогодні ще одна родина Рогатинської громади оплакує найдорожче. Життя захисника Василя обірвалося 9 березня 2026 року біля Косачівки на Чернігівщині — дорогою додому, у відпустку.Слово «додому» тепер звучить особливо боляче. Бо для воїна, який роками жив війною, дорога до рідних завжди була обіцянкою тиші, обіймів, гарних спогадів. Сьогодні ж - вона повертає онука, брата, рідну людину на вічний спочинок.
2014 рік розділив життя багатьох українців на «до» і «після». Для Василя Москаля-Дмитріва це був момент важливого рішення. Він не вагався довго — у перші дні став до лав оборонців. Молодий чоловік, який міг будувати інше життя, віддав свої найкращі роки службі державі. Пройшов АТО, бачив передову такою, якою її знають лише ті, хто дивиться в очі смерті й усе одно робить крок уперед. Понад рік війна була його щоденною реальністю.
І після цього воїн не повернувся до звичайного життя. Василь розумів: його шлях — бути там, де він потрібен найбільше. Тож підписав контракт і продовжив службу. Його дорога у війську була довгою і непростою. Бойові завдання. Виснаження. Поранення. Лікарні. Операції — в Україні і навіть у Німеччині. Та щоразу він повертався до строю. У Старичах працював інструктором з водіння взводу навчально-бойового озброєння та техніки роти навчально-бойового озброєння — передавав свій бойовий досвід молодим військовим. Той досвід, який не прочитаєш у підручниках.
За ці роки він став воїном, якого поважали побратими. Його служба була відзначена численними нагородами — серед них орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Сьогодні Рогатин прощався зі своїм Захисником. Центральна площа стала місцем тиші, де слова втрачали вагу, а кожен подих був молитвою. Почорніла від горя старенька бабуся, яка багато років була для воїна наче мама, проводжала домовину онука. Поруч — брат, теж воїн. Рідні, друзі, побратими, сусіди, знайомі. Військовослужбовці відділення ЦВС 4 відділу Івано-Франківського РТЦК та СП м. Рогатина. Люди знайомі й незнайомі — на колінах у скорботі. Панахида. Схилені голови. Сльози, які не соромляться падати.
Молитва лунала над містом, і здавалося, що кожне її слово піднімається високо в небо — туди, де тепер спочивають душі тих, хто віддав життя за Україну.
Далі була дорога додому — до Данильча. Там звершать чин парастасу, а завтра о 13:30 год відбудеться церемонія поховання.
Світла пам’ять про Василя Москаля-Дмитріва житиме у серцях тих, хто його знав, любив і берегтиме його ім’я.
Рогатинська громада схиляє голови у глибокій скорботі. Ми висловлюємо щирі співчуття родині, друзям і побратимам військового. Нехай пам’ять про Героя стане силою жити далі. Силою берегти країну, за яку він боровся. Силою не забувати ціну свободи.
Вічна пам’ять Герою.
Вічна шана.
Фото:
