Життя, яке пройшло крізь війну: пам’яті воїна Василя Миколайовича Москаля-Дмитріва
...
Ігор розповідав про старшого брата Василя. Його обличчя залишалося стриманим і спокійним. Та цей спокій був лише зовні. Очі видавали більше, ніж дозволяв собі сказати голос воїна. У них читалися біль, порожнеча й глибока втрата, яку важко прийняти серцю, що багато пережило на війні.
Страшна звістка прийшла з Чернігівщини. Не стало брата, особливого «побратима», з яким Ігор пройшов найскладніше: дитячу трагедію - втрату матері, а також війну, що ще в молоді роки покликала обох братів на фронт…
Сьогодні Рогатинська громада розділяє горе родини Москалів з приводу втрати сина, брата, онука, рідної людини — воїна Василя.
Його життя обірвалося 9 березня 2026 року біля Косачівки на Чернігівщині — дорогою додому, у відпустку.
Зі слів рідних відомо, що Василь Москаль-Дмитрів народився 17 вересня 1988 року в селі Данильче. З дитинства його доля була сповнена випробувань. У юному віці він пережив важку втрату: онкологія день за днем забирала життя мами Світлани. Після її смерті світ для двох братів звузився до батька, бабусі, тітки — і один одного.
Саме бабуся Мирослава фактично замінила хлопцям матір: огортала турботою, берегла й підтримувала, як могла. Вона була готова прихилити для них небо, намагаючись дати тепло, якого так бракувало.
У 1995 році наш земляк пішов до першого класу Калинівської ЗОШ. У 2004-му продовжив навчання у Рогатинському державному аграрному коледжі , де обрав фах ветеринара.
Згодом пройшов строкову службу в армії — у танкових військах. У житті Василя з’явилася сім’я. Був батьком чотирьох дітей — Ірини, Святослава, Павла та Любомира. Любив спорт і техніку, багато працював, зокрема у сфері будівництва. У душі ж залишався тим самим жартівливим, енергійним і добрим хлопцем, який завжди підтримував і підставляв плече, коли комусь було важко.
2014 рік приніс війну. Василь не вагався — став на захист України, віддавши їй свої молоді роки. АТО, східні рубежі… Понад рік він бачив війну такою, якою її знають лише захисники. Тож вирішив пов’язати своє майбутнє з військовою справою. Підписав контракт і продовжив службу. У Старичах передавав бойовий досвід молодим бійцям, працював інструктором. За ці 12 років пройшов непростий військовий шлях — із бойовими завданнями, пораненнями, лікуванням та складними операціями в Україні та Німеччині. Нагороджений численними відзнаками, серед яких орден «За мужність ІІІ ступеня» , обласні грамоти за сумлінну службу.Про це він говорив небагато. Просто робив свою справу - чесно і з серцем.
Чернігівщина, Косачівка… Для родини Москалів ця позначка на карті відтепер назавжди пов’язана з болем втрати. Саме там зупинилося серце їхнього Василька — так його називали з дитинства.
У пам’яті рідних він назавжди залишиться люблячим сином, братом і батьком. У пам’яті побратимів — надійним товаришем. Людиною, яка пройшла війну й залишила по собі добру згадку.
Вічна пам’ять і слава українському воїну Василю Москалю-Дмитріву.
Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття родині Захисника. Розділяємо Ваш біль і скорботу. Нехай Господь полегшить тягар цієї непоправної втрати.
Назавжди в сторою.
Про дату та час прощання з нашим Захисником буде повідомлено додатково.
