Громада зустріне кортеж із тілом Героя-земляка — Ігоря Крупки
...
Є дні, коли місто інакше. Повітря стає важким від гіркої тиші, а кожен крок — обережним, ніби боязко потривожити щось святе. Понеділок, 22 грудня, саме такий… День, коли війна знову дивиться нам просто в очі — без вибухів і пострілів, але з нестерпною правдою втрати. Громада зустріне кортеж із тілом Героя-земляка — Ігоря Крупки з села Руда.
У червні 2023 року захисник був мобілізований до лав Національної гвардії України. Він служив старшим механіком-водієм 2-го відділення взводу оперативного призначення роти оперативного призначення 6-го батальйону оперативного призначення. Після проходження навчань виконував бойові завдання на Оріхово-Роботинському напрямку — одному з найгарячіших відтинків фронту.
Там Ігор зазнав поранення і контузії. Проходив лікування. Мав можливість залишитися в тилу, але повернувся. Бо під час телефонної розмови з дружиною Оксаною сказав просте й водночас страшно доросле: «Зі мною в екіпажі молоді хлопці. Вони — як наші діти. Як я можу їх залишити?»
7 листопада 2023 року, під час штурмових дій у районі Роботиного, сержант Ігор Крупка зник безвісти. І лише через два роки результати ДНК-експертизи повідомили родині жахливу правду: батько, чоловік, син повертається додому «на щиті».
Ми не здатні зняти біль, що охопив його рідних. Але ми можемо бути поруч у найтяжчий час. Мовчки. Зі сльозами. З квітами. З молитвою. Ми об'єднаємось вулицями міста і сіл у живому коридорі, який скаже більше, ніж будь-які слова. Схилимо голови не лише в скорботі, а й у вдячності.
Траурний кортеж із тілом Воїна прибуде до Рогатина 22 грудня орієнтовно об 11:00.
На центральній площі відбудеться панахида і прощання. Далі — дорога додому, у село Руда, яке пам’ятає його живим. Туди, де все почалося: перші кроки, мрії про майбутнє. Де у найтяжчі дні війни була найбільша підтримка. Тут буде звершено чин парастасу й віддано останні земні почесті.
Висловлюємо найщиріші співчуття родині, друзям і побратимам. Хай Господь обійме вас у скорботі й дасть сили витримати біль, що не має ліку. Хай пам’ять про Ігоря Крупку буде живою — у наших думках, у тиші, у сльозі, у кожному спогаді.
