Микола Камінь. Назавжди в строю
...
Хрест у терновому вінку… Він ніби створений із болю й випробувань, які українські воїни несуть на своїх плечах. Це не просто нагорода — спогад про холодні стіни полону, тортури, про силу духу, яка не ламається навіть тоді, коли тіло не витримує, про шлях, де кожен крок вимірюється надією. 28 листопада 2024 року, під час 55 сесії міської ради, цю відзнаку тримали руки солдата Миколи Каменя, нашого земляка з Верхньої Липиці. Нагрудним знаком «За незламність» українського воїна було відзначено за Наказом Головнокомандувача ЗСУ від 25 травня 2024 року №807. І не випадково…
У 2022 році, коли війна увірвалася в кожен дім, Микола пішов захищати країну одним із перших. Без довгих роздумів, вагань взяв у руки зброю. З 10 березня 2022-го до 24 червня 2024-го служив у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Був майстром 2 відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки ремонтного взводу, ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки ремонтно-відновлювального батальйону. Це невидимий фронт - фронт чорних рук, мазуту, болтів і відповідальності, без якого не рушить жодна машина, не піде вперед будь-яка колона. Але саме такі руки часто рухають історію…
Під час боїв за Авдіївку 17 грудня 2023 року військовий отримав поранення і потрапив у полон. Українського бійця звільнили з неволі під час обміну військовополоненими 3 січня 2024 року.
Зі слів рідних дізнаємося, що життєвий шлях Миколи Каменя став випробуванням задовго до війни. Народився він 18 вересня 1971 року у Верхній Липиці, у великій родині. Але доля рано поклала на його плечі тягар дорослості: у 1988 році трагічно загинув старший брат, а в 1991-му помер батько. І тоді Микола став опорою для матері у вихованні трьох молодших братів.
Закінчивши у 1988 році школу в рідному селі, він вступив до Рогатинського ПТУ, відслужив у армії, повернувся додому та працював у колгоспі, у будівельних бригадах, у Лопушнянському кар’єроуправлінні. Роботи не цурався жодної. У 2017 році померла мама, і знову Миколі довелося бути тим, хто тримає світ рідної домівки.
Такі люди не з’являються випадково. Вони ростуть із болю, світла, з тяжкої праці. І саме такі люди найчастіше стають тими, хто захищає країну.
Воїна не стало у ці листопадові дні – 23 листопада. Але смерть не забрала головного. Микола Камінь залишив по собі пам’ять. Він відійшов у вічність як Людина, яка боролася. Як воїн, який пройшов крізь війну і пекло тортур та полону …
Тепер він там, де немає болю і війни. Але тут, серед полів Верхньої Липиці, серед людей, яких він любив, його серце б’ється й досі.
Поховають воїна у рідному селі – 25 листопада об 11:00 год.
Назавжди в строю.
Вічна пам'ять нашому захиснику.
