Півтора року на межі надії: шлях додому Героя Василя Мойсея
...
На сайті «UAВтрати» — сотні тисяч облич тих, хто не повернувся додому. Світло очей, яке день і ніч продовжують шукати сім’ї. Голоси, що мовчать у телефоні. А ще - важкі пошуки рідних, які знову і знову переглядають фотографії, коментарі, ніби намагаючись викликати людину назад з полону невідомості.
Серед цих облич — Василь Мойсей із Верхньої Липиці. У графі «дата смерті» - знак запитання… Питання, довкола якого тривалий час крутилося вимучене серце родини.
Зв’язок із воїном обірвався 19 травня 2024 року під час бою в селі Уманське Покровського району на Донеччині. Після цього був вакуум — глухий, непробивний. Інформація з інтернету, надії на свідків, повідомлення в соціальних мережах… «Може, хтось бачив? Може, хтось знає?» — такими запитаннями живуть нині батьки, дружини, діти України. Так жили й мама Люба Ільківна, батько Ярослав Васильович та близькі захисника.
Рік і шість місяців вони свято вірили: син живий, повернеться. Просто зараз — у полоні. Просто доля дає випробування... Віра давала сили нашим землякам продовжувати пошуки.
Але 14 листопада 2025 року родина отримала відповідь, якої не хотіли почути. Збіг ДНК. Василя більше немає. Правда, що руйнує внутрішні світи.
Є імена, які, здається, пишуться земною вагою болю та світлом пам’яті. Ім’я Василя Мойсея —з таких. Воно виростає не лише зі сільської тиші Верхньої Липиці, а й з великої української дороги, що веде крізь фронти, очікування, надію й невідворотні істини, які приходять, коли серце ще не готове їх прийняти.
З розповіді рідних дізнаємося, що наш захисник - Василь Мойсей народився 25 квітня 1981 року у Верхній Липиці. Звичайний сільський хлопець, чесний, справжній. Він виріс у родині, де старший син — не привілей, а відповідальність. Добрий брат для Романа й Оксани, опора для батьків.
З 1987 до 1998 року навчався у місцевій школі, виростав серед знайомих стежок, людей, які знали кожного по імені. Після здобуття освіти працював у охоронній фірмі «Яструб» у Івано-Франківську та Рогатині, далі — різноробочим у Лопушнянському кар’єроуправлінні. Якийсь час перебував у Польщі, як і багато українців, заробляв на життя працею далеко від дому. У 2010 році створив власну сім’ю.
У грудні 2021 року Василь Мойсей повертається додому — ніби передчував, що саме тут тепер потрібен. 3 березня 2022 року солдат приєднався до лав Збройних Сил України.
Два роки служби у Рівному , а з 5 травня 2024 року — на Покровському напрямку. І там, у селі Уманське, 19 травня 2024 року стрілець-санітар 1 єгерського відділення 68-ої окремої єгерської бригади прийняв свій останній бій з ворогом.
Як розповідають рідні, у 2025 році тіло Героя повернулося в Україну в межах репатріаційних заходів. А днями його ім’я повернулося додому — вже як страшна правда.
Смерть військового — це завжди про різкий біль, який не вгамують роки. Це розірвана тканина родини, історії, громади, країни. Але війна не в змозі знищити того, що було прожито по-справжньому. Наш захисник залишився у своїх дітях, у братові Романові та сестрі Оксані, у погляді батьків, які півтора року жили на межі надії. Пам’ять про Василя Мойсея — не просто рядок у списку втрат. Це життя, яке стало частиною нашої свободи.
Серед цих облич — Василь Мойсей із Верхньої Липиці. У графі «дата смерті» - знак запитання… Питання, довкола якого тривалий час крутилося вимучене серце родини.
Зв’язок із воїном обірвався 19 травня 2024 року під час бою в селі Уманське Покровського району на Донеччині. Після цього був вакуум — глухий, непробивний. Інформація з інтернету, надії на свідків, повідомлення в соціальних мережах… «Може, хтось бачив? Може, хтось знає?» — такими запитаннями живуть нині батьки, дружини, діти України. Так жили й мама Люба Ільківна, батько Ярослав Васильович та близькі захисника.
Рік і шість місяців вони свято вірили: син живий, повернеться. Просто зараз — у полоні. Просто доля дає випробування... Віра давала сили нашим землякам продовжувати пошуки.
Але 14 листопада 2025 року родина отримала відповідь, якої не хотіли почути. Збіг ДНК. Василя більше немає. Правда, що руйнує внутрішні світи.
Є імена, які, здається, пишуться земною вагою болю та світлом пам’яті. Ім’я Василя Мойсея —з таких. Воно виростає не лише зі сільської тиші Верхньої Липиці, а й з великої української дороги, що веде крізь фронти, очікування, надію й невідворотні істини, які приходять, коли серце ще не готове їх прийняти.
З розповіді рідних дізнаємося, що наш захисник - Василь Мойсей народився 25 квітня 1981 року у Верхній Липиці. Звичайний сільський хлопець, чесний, справжній. Він виріс у родині, де старший син — не привілей, а відповідальність. Добрий брат для Романа й Оксани, опора для батьків.
З 1987 до 1998 року навчався у місцевій школі, виростав серед знайомих стежок, людей, які знали кожного по імені. Після здобуття освіти працював у охоронній фірмі «Яструб» у Івано-Франківську та Рогатині, далі — різноробочим у Лопушнянському кар’єроуправлінні. Якийсь час перебував у Польщі, як і багато українців, заробляв на життя працею далеко від дому. У 2010 році створив власну сім’ю.
У грудні 2021 року Василь Мойсей повертається додому — ніби передчував, що саме тут тепер потрібен. 3 березня 2022 року солдат приєднався до лав Збройних Сил України.
Два роки служби у Рівному , а з 5 травня 2024 року — на Покровському напрямку. І там, у селі Уманське, 19 травня 2024 року стрілець-санітар 1 єгерського відділення 68-ої окремої єгерської бригади прийняв свій останній бій з ворогом.
Як розповідають рідні, у 2025 році тіло Героя повернулося в Україну в межах репатріаційних заходів. А днями його ім’я повернулося додому — вже як страшна правда.
Смерть військового — це завжди про різкий біль, який не вгамують роки. Це розірвана тканина родини, історії, громади, країни. Але війна не в змозі знищити того, що було прожито по-справжньому. Наш захисник залишився у своїх дітях, у братові Романові та сестрі Оксані, у погляді батьків, які півтора року жили на межі надії. Пам’ять про Василя Мойсея — не просто рядок у списку втрат. Це життя, яке стало частиною нашої свободи.
Назавжди в строю.
Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття рідним, близьким, друзям і побратимам Героя, розділяючи з Вами біль цієї непоправної втрати.
Про дату та час прощання з нашим Захисником буде повідомлено додатково.
