Відбулося відкриття меморіальної дошки Василю Лозинському
...
Знаєте, як виглядає очікування? Очікування події, пов’язаної з рідною людиною, яка не повернулася з війни. Його не потрібно описувати — воно читається без слів. У тремтінні рук, що не раз відкривали телефон, сподіваючись на звістку. У погляді, який ще вчора шукав у натовпі знайому постать. У сльозі на очах близьких — не від безсилля, а від того, що серце не може прийняти втрату… й не прийме ніколи.
Сьогодні ці руки знову тремтять. Вони здіймають стяг із пам’ятного знака, де застигла найрідніша посмішка — посмішка Василя Лозинського, нашого земляка. Відтепер вона житиме на фасаді рідного для воїна закладу — Рогатинського ліцею імені Братів Рогатинців, куди колись поспішав юний Василь: на уроки, до друзів, до мрій.
5 листопада у Рогатині відбулося відкриття інтерактивної меморіальної дошки Василю Лозинському.
У 2022 році він добровільно став на захист України, служив навідником-оператором 7-ї парашутно-десантної роти. 27 грудня того ж року прийшла трагічна звістка — боєць зник безвісти.
Два роки пошуків. Дві зими чекання й болю…
І лише у грудні 2024 року родина отримала підтвердження — правду, яку так не хочеться приймати: воїн героїчно загинув поблизу Червонополівки на Луганщині.
Подвір’я ліцею невидимими обіймами огорнуло рідних, друзів, побратимів, учнів і педагогів.
Міський голова Сергій Насалик і директорка ліцею Світлана Даниляк говорили про вдячність і про глибоку шану.
«У кожного навчального закладу є приємні й щемливі моменти. Ми радіємо, коли дитина робить перші кроки в школі, коли стає випускником і вирушає у доросле життя. Але є дні, як сьогодні, — тривожні. Вони нагадують про відвагу й про велику втрату. Випускник повертається до ліцею спогадом і пам’яттю», — зазначив міський голова.
Про Василя, як про люблячого й доброго брата, з теплом згадувала його сестра Тетяна. Її слова були тихими, але кожен відчував у них невимовну силу — бо біль і гордість не потребують гучності.
Після спільної молитви, панахиди й покладання квітів настала тиша. Така глибока, що, здавалося, можна почути, як б’ються серця тих, хто стоїть поруч і співпереживає з рідними Героя.
Сьогодні Василь Лозинський — у строю зі своїми побратимами, випускниками ліцею, які теж віддали життя за Україну. Світлі, сильні, справжні. Ті, хто міг би ще зробити багато для держави й своїх близьких. Але зробив головне — для України майбутнього.
Ці меморіальні дошки — історії життя і дії, уроки мужності й любові до Батьківщини. Вони — шрами на серці громади і водночас світло, що веде нас крізь темряву війни.
... Перед подією Рогатин був огорнутий густим туманом. Та щойно розпочалося віче — виглянуло сонце. Віриться, що у цю мить Василь Лозинський усміхнувся з неба, розвіяв туман, аби нагадати: Правда перемагає завжди. Україна, ніколи не була слабкою перед ворогом, бо вона діє із Богом у серці. Тож день, коли наша держава побачить своє мирне небо, настане неодмінно.
Фото:
