Громада зустріла свого Героя
...
Їх було у батьків четверо . Усі – найдорожчі у світі. Їхній всесвіт… Сьогодні, на схилі літ, татове й мамине серця розбиті — вони оплакують наймолодшого. Михайла.
Живий коридор. Плач сирен і важка, нерухома тиша.
Колона автомобілів з прапорами рухається, мов ріка, що несе спільний біль цілої країни. Попереду — домовина, обгорнута українським стягом. За нею — найрідніші. Ті, з ким він не встиг попрощатися. Ті, хто досі не може повірити...
Михайла Пинила з села Григорова чекали вдома. Зі словами: "Татко повернувся", з обіймами, теплом. Чекали, щоб тулити його змучене війною серце від усього лихого. Натомість — зустріли “на щиті”… із пронизливим: «Хочу з ним» . І навіть небо не витримало тої туги — воно плакало дощем з батьками, дружиною, дітьми, братом і сестрами…
Війна вкотре відкрила свою чорну книгу болю й вписала нове ім’я — Михайло Пинило. Воїна не стало 14 липня у районі населеного пункту Комишуваха, на Запорізькому напрямку.
А, здається, ще недавно — вересень 2024 року. Наш земляк зробив крок, на який спроможні лише сильні духом: став до лав Збройних сил України. Щоб інші могли просто жити, любити, радіти. Пройшов полігон у Рівному. Переніс дві операції через проблеми зі здоров’ям. Після реабілітації — знову у стрій.
Служив у складі 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади.
Сапер першого інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 1-го гірсько-штурмового батальйону.
Людина, яка першою торкалася небезпеки — щоб інші не ступили на міну війни.
Сьогодні громада зустріла свого героя на центральній площі Рогатина.
Панахида. Прощання. Серце міста завмерло — бо Герой Михайло йде у вічність. Назавжди. Жодні слова не здатні втамувати біль, що оселився в серцях батьків, побратимів, друзів…Хай Бог дасть сили родині воїна знести цю страшну втрату.
Вічна слава Михайлові Пинилу.
Герою. Синові. Батькові. Побратиму. Людині честі.
Тому, хто розміновував шлях до нашого миру.
Він залишиться в пам’яті побратимів. У вдячності майбутніх поколінь. У кожному щирому «Вічна слава», сказаному сьогодні з глибини серця.
Живий коридор. Плач сирен і важка, нерухома тиша.
Колона автомобілів з прапорами рухається, мов ріка, що несе спільний біль цілої країни. Попереду — домовина, обгорнута українським стягом. За нею — найрідніші. Ті, з ким він не встиг попрощатися. Ті, хто досі не може повірити...
Михайла Пинила з села Григорова чекали вдома. Зі словами: "Татко повернувся", з обіймами, теплом. Чекали, щоб тулити його змучене війною серце від усього лихого. Натомість — зустріли “на щиті”… із пронизливим: «Хочу з ним» . І навіть небо не витримало тої туги — воно плакало дощем з батьками, дружиною, дітьми, братом і сестрами…
Війна вкотре відкрила свою чорну книгу болю й вписала нове ім’я — Михайло Пинило. Воїна не стало 14 липня у районі населеного пункту Комишуваха, на Запорізькому напрямку.
А, здається, ще недавно — вересень 2024 року. Наш земляк зробив крок, на який спроможні лише сильні духом: став до лав Збройних сил України. Щоб інші могли просто жити, любити, радіти. Пройшов полігон у Рівному. Переніс дві операції через проблеми зі здоров’ям. Після реабілітації — знову у стрій.
Служив у складі 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади.
Сапер першого інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 1-го гірсько-штурмового батальйону.
Людина, яка першою торкалася небезпеки — щоб інші не ступили на міну війни.
Сьогодні громада зустріла свого героя на центральній площі Рогатина.
Панахида. Прощання. Серце міста завмерло — бо Герой Михайло йде у вічність. Назавжди. Жодні слова не здатні втамувати біль, що оселився в серцях батьків, побратимів, друзів…Хай Бог дасть сили родині воїна знести цю страшну втрату.
Вічна слава Михайлові Пинилу.
Герою. Синові. Батькові. Побратиму. Людині честі.
Тому, хто розміновував шлях до нашого миру.
Він залишиться в пам’яті побратимів. У вдячності майбутніх поколінь. У кожному щирому «Вічна слава», сказаному сьогодні з глибини серця.
Фото:
