Медаль, яка болить…
...
Вручення посмертної нагороди Мар’яна Шрамка — медалі «Залізний хрест»
Медаль у маминих руках мовчить... І говорить болем. Пам’яттю. Любов’ю, яку вже ніколи не вдасться обійняти. У холодному металі — теплий спогад про сина - Мар’яна Шрамка.
«Залізний хрест» — нагорода Міністерства оборони України «за виняткову хоробрість, героїзм і відданість у виконанні бойових завдань». Вона вшановує тих, хто не відступив.
Та для неї, матері Катерини, це не просто відзнака. Це останній дотик до сина. Усе, що залишилось від нього — і що важить більше за саме життя.
Мар’ян Шрамко мав лише 28.
Старший стрілець-оператор 1-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 2-ї роти був невигаданим героєм. Справжнім. Усміхненим. Теплим. Тихим.
Тим, кому довіряли серце.
У серпні 2023 наш земляк сам вирішив стати до лав ЗСУ. Захищати. Боронити. І не стояти осторонь.
Та 10 квітня 2025 року — назавжди змінило усе. Одна мить — і в родині більше
немає брата, сина, дядька… Воїн героїчно загинув поблизу села Діброва, Сіверськодонецького району Луганської області. І з того дня світ його родини розсипався на уламки. На тишу, яка кричить. На фотографії, що пахнуть спогадами. На згадку про січневу відпустку, яка стала останньою. Мар’ян не встиг створити родину, виховати дітей, прожити життя. Та залишив після себе головне — пам’ять і приклад.
Сьогодні під час сесії міської ради міський голова вручив почесну нагороду матері загиблого захисника. Увесь зал стояв, зі сльозами на очах. У тиші — скорбота, вдячність і шана, що не потребують слів.
«Залізний хрест» — символ незламності. Але біль цієї жінки— не залізний. Він м’який, материнський, вічний.
І коли вона тримає цю нагороду —тримає не лише честь сина, а всю ту любов, яку не встигла йому віддати. Він — Герой. Але для неї завжди буде її хлопчиком, який ніколи не повернеться додому.
Вічна пам’ять Герою.
Фото:
