Рогатинська громада зустріла свого захисника
...
Тиша… Це особлива мова, яку розуміють лише ті, хто бачив війну очима душі. Сьогодні в ній живе пам’ять і ховається біль за воїном на псевдо "Тихий" — Степаном Кузиком із села Приозерне. Людина, яку не зламали вибухи, але зсередини повільно нищила невидима недуга.
Сьогодні Рогатин зустрів свого захисника. Вперше — не просто як чоловіка чи батька, а як Воїна. Йому було 37. За плечима — родина, яку він любив понад усе. Дружина Мар’яна довго чекала його повернення з фронту. Тепер — у жалобі.
Степан Кузик приєднався до лав ЗСУ в березні 2022 року. Служив старшим стрільцем-оператором 1-го стрілецького відділення, 3-го стрілецького взводу, 2-ї стрілецької роти військової частини. Пройшов найгарячіші напрямки — Донеччину, Харківщину, “нульові” позиції, свист мін і тишу перед боєм. Там, де гинули найсильніші… Він просто був. І діяв. Виносив побратимів з-під обстрілів і завжди повторював: «Своїх не залишають».
Себе, на жаль, не вберіг. Згорів. Без скарг.
Війна щодня відбирала його здоров’я. І врешті, 23 травня, у мирній палаті лікарні м. Івано-Франківська, сильне серце зупинилося.
Його смерть — нагадування, що війна забирає життя не лише на полі бою, а й у тиші, де людина бореться зі своїми невидимими ранами.
Сьогодні, 26 травня, громада на колінах зустріла свого захисника. Проводить його в останню дорогу гідно — з мовчанням, що глибше за слова. Зі сльозами. З молитвою. З вдячністю, яку неможливо висловити .
Кортеж із тілом Героя прямує додому — в рідне Приозерне.
Вічна пам’ять Тобі, Воїне. Честь і слава!
Висловлюємо глибокі співчуття дружині, дітям, родині та бойовим побратимам з приводу втрати дорогої людини. Нехай Бог дасть Вам сили витримати найстрашніше — біль розлуки, що не лікується часом.
Фото:
