Його останніми словами були «Слава Україні!»
Черговий «приліт»… Будинку, що певний час був їхнім прихистком, теж дісталося… Між уламків штукатурки в одній з кімнат привернула увагу важлива деталь – вишиванка. Рівненька, чистенька у чохлі із целофану вона непорушно висіла на вцілілій стіні.
«Це сорочка «Тадея», - згадують побратими. – Він завжди брав її з собою й одягав на великі державні свята, навіть в окопах. Казав, що мама вишила, тому дуже дорога йому».
Втім, не тільки вишиванка розповідає про Ігоря Мартиняка зі Заланова, як патріота. Багато його вчинків є яскравим твердженням цього. Наш земляк пройшов Майдан Гідності та в найскладніші дні повномасштабного вторгнення повернувся з Польщі в Україну, щоб добровільно вступити у тероборону.
Що ж зародило у душі молодого Ігоря Мартиняка цей ген відданості Батьківщині?.. Мабуть, рідне село, яке славилося відвагою Осипа Микитки й повстанським духом. Але, перш за все, сім’я, яка була для земляка прикладом та місцем «внутрішньої сили»… Разом вони виплекали у душі ВОЇНА неймовірну ЛЮБОВ, яка виявилась сильнішою за будь-який страх і до останньої хвилі спонукала захищати найдорожче.
Від рідних дізнаємося, що наш Захисник народився 4 травня 1983 року в селі Заланів на Рогатинщині. Закінчив місцеву школу і вступив у Перемишлянське ПТУ №61, обравши фах бухгалтера. Згодом заробляв на життя у різних фірмах нашої країни та закордоном. Але яскраво запам’ятався побратимам його хист до столярства, адже тривалий час Ігор Мартиняк працював майстром з виготовлення меблів на одному із підприємств Львова. А це ремесло стало в пригоді й у зоні бойових дій. Назавжди закарбується у спогадах воїнів «стіна духу», яку Ігор Мартиняк вирішив створити на фасаді їхнього помешкання.
«Волонтери часто привозили нам з допомогою дитячі листи і малюнки … Ми зберігали їх в коробці. Якось «Тадей» каже: «Чому вони у ящику стоять? Зробимо з них стіну, яка щодня буде підбадьорювати», - пригадує бойовий товариш. - Невдовзі ми привезли ДСП-плити і стали до роботи. Весь фасад хати, в якій мешкали, обклеїли дитячими творіннями, а також прапорами. Ця стіна справді додавала нам сили. Була важливим місцем перед бойовими завданнями».
Переглядаючи відео з Захисником, усвідомлюєш, що це була доволі щира і глибока людина. А окремі його фрази потребували записника, щоб донести їх до юного покоління.
«Ось так будуємо Україну», - зазначає в одному із відеоповідомлень Ігор. А на плечах велика колода, «бронік» і кілька кілометрів шляху попереду, до позиції…
Цю складну дорогу Воїна-будівничого Ігор Мартиняк розпочав з перших днів повномасштабної війни - 11 березня 2022-го. Щоб захищати Україну земляка не спиняли певні вади із зором й те, що до цього ніколи не тримав у руках зброю. Він чітко вирішив для себе – « Необхідно!». Тож добровільно записується у ТрО, проходить навчання і 26 квітня вже вирушає у Запорізький напрямок.
За плечами військового майже два роки оборони, непрості будні Воїна, які переплітаються з доброю звісткою з дому – народився синочок Тадейчик.
«Важко було повертатися на фронт, коли тримаєш на руках немовлятко. На тебе дивляться ті маленькі, щирі оченята, але треба назад. Мусиш, бо хочеш захистити своїх рідних, синочків…», - говорив бойовим друзям Ігор Мартиняк.
І молодший сержант 1 стрілецької роти 75 батальйону 102 бригади робив це до останнього подиху. 6 листопада, коли ворог наблизився впритул, він не покинув позиції. Попри важкі травми й поранення продовжував оборону. А останніми його словами стали «Слава Україні!».
Сьогодні у маленьке затишне село на Рогатинщині «дісталася війна». Вона прийшла дуже страшно – з трагічними рядками сповіщення до матері Галини:
«Ваш син, молодший сержант Ігор Мартиняк загинув від отриманих поранень несумісних з життям, внаслідок бойового зіткнення з противником в районі населеного пункту Гуляйполе Запорізької області».
Без рідної людини назавжди залишились мати, дружина, сини Максимко і Тадейчик, сестри Любов і Наталія з родинами.
Вічна пам'ять ГЕРОЮ!
Про чин похорону Воїна повідомимо невдовзі.
Фото:
