Через 9 місяців після загибелі тіло воїна з Виспи повертається додому
Біля їхньої хати у селі Виспа набиралася життя молода яблуня, яку посадив син Роман. Плекав її, мов дитину, тож стала міцнішою, тягнулася до сонця. 24 вересня деревце раптово впало. Здивована мама вирішила повідомити про це сина. Набрала номер, а у відповідь зі східного напрямку - гу-у-д-ки-и.
Невдовзі пані Марія отримала похоронку: «Ваш син, старший солдат Роман Іванович Замойский, заступник командира бойової машини 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону загинув від отриманих поранень».
Не могла змиритися зі страшною звісткою, він же у неї один, він … Хто ж підтримає на схилі літ її та стареньку бабусю Олю.
А далі, як у страшному сні: майже рік їх супроводжують жахливе слово «ідентифікація», ДНК-експертиза і очікування.
Ще один ранок в тандемі з важкими думками. Мамине серце знов і знов розбивалося об думку «Де Роман?», але оживало, бо є маленька надія, що живий.
Раптом погляд жінки вкотре зупиняє синова лежача яблуня. Зацвіла… І ластівка кілька днів стукає крилами у вікно, наче хоче щось сказати Марії і Ользі. Почорніла від горя мама тоді вкотре отримала тривожний дзвінок. Підтвердилось. Роман - небесний воїн.
Від рідних дізнаємося, що Роман ЗАМОЙСКИЙ народився 20.12.1973 року у м. Зоринську Луганської області. Закінчив місцеву школу та профтехучилище за спеціальністю «кухар». Відтак працює декілька років керівником будинку культури м.Зоринська.
Юнак полюбляє книги, життя, є турботливим сином та онуком, вихованою людиною та християнином. Крім літератури, має ще одне неймовірне захоплення – храми, історію їхнього походження вдихає, як ковток опільського повітря …
І хоч народився на Луганщині, та малою батьківщиною серце воїна називало с.Виспу нашої громади. Бо саме тут, у родинному гніздечку бабусі Олі, пройшло його дитинство, тут стільки спогадів.
Склалось так, що батько Романа рано пішов із життя. Тож хлопцю довелося швидко стати дорослим, дбати не тільки про себе, а й про матір.
Невдовзі йому усміхається доля, Роман закохується, створює свою сім'ю, у якій виховує сина Тимура. Чоловік старається дати дитині ту любов і надійне татове плече, якого, на жаль, не мав сам. Але сімейне щастя було недовгим.
2014-ий… Під час окупації Луганської області Роман Замойский переїжджає до старенької бабусі у село Виспа, з якою весь цей час проживав і доглядав. Допомагав не тільки їй, але й кожному, хто звертався у селі, ніколи не відмовив.
Але війна писала свої тривожні сценарії …Не оминула вона і нашого земляка. Свій шлях Воїна Роман розпочав 12 червня 2022 року. Дочекався маму з-за кордону, щоб залишити під її опікою бабусю Ольгу, відтак з наплічником прямує у територіальний центр комплектування.
На благання мами залишитися, рішуче відповідає: «Це - обов’язок, мам. Не хочу ховатися! Мій дідусь воював, був патріотом… так має бути».
Старший солдат Роман Замойский служив на посаді заступника командира бойової машини, був навідником-оператором 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону частини А2167.
Його життя трагічно обірвалося поблизу Павлівки Волноваського району Донецької області 24 вересня 2022 року. Ракетний обстріл позицій підрозділу, у якому служив Роман, назавжди забрав його майбутнє. Поранення несумісні з життям…
Без рідної людини залишились 16-річний син Тимур, який сьогодні мешкає в Ізраїлі, мама Марія Петрівна та бабуся Ольга Іванівна.
У ці дні, коли розпускається липа, після нестерпних 9 місяців очікування мати Марія нарешті дочекається домовини сина.
Лише зараз Романа зможуть поховати в рідній Виспі.
Схиляємо свої голови в пошані перед пам’яттю Героя. Дуже важко знайти слова розради для близьких у цей тяжкий час.
Рогатинська громада висловлює співчуття родині, друзям, бойовим побратимам Романа Замойского.
Інформацію щодо зустрічі та поховання нашого Захисника повідомимо невдовзі.
Царство небесне Герою!