Алея пам’яті – це дорога нашої вдячності
У неділю на майдані перед сільським будинком культури у селі Верхня Липиця багатолюддя. На стіні будинку виділяється промовистий напис: «Так, є на світі Україна». А поруч - алея пам’яті загиблих Захисників односельців, як живий спомин, який буде завжди говорити про ціну свободи наступним поколінням. Кожне зображення цієї алеї — це тихе свідчення, що пам’ять жива. Вона проросте в серцях дітей, в онуках, у піснях, у молитвах. Кожне імʼя, обличчя - це історія мужності, жертовності та великої любові до України та народу. Ще одна сторінка нашої історії, яку ми пишемо кров'ю і мужністю наших рідних.
Цю алею урочисто відкрили ще минулого року в день Вербної неділі, а облаштована була силами самих односельців-воїнів, як пам’ять про своїх одинадцять побратимів, як наш спільний знак подяки, поваги й любові до кожного Героя.
Вчора відбулась урочиста церемонія відкриття ще двох пам’ятних знаків. У вічному строю алеї ще два імені: Василь Мойсей, Микола Камінь.
Місцеві сільські аматори художньої самодіяльності, вихованці місцевого ліцею підготували щемливу літературно-музичну композицію. Парох села відправив чин панахиди за полеглими земляками та освятив знаки. Подякували громаді секретар міської ради Христина Сорока та староста округу Любов Кругла.
«Алея пам’яті – це не просто місце. Це свята дорога нашої вдячності. – підкреслила у своєму виступі секретар міської ради Христина Сорока.- Кожен портрет, кожне ім’я тут – це цілий всесвіт: дитинство, родина, мрії, любов до життя і безмежна любов до України. Сьогодні до цієї Алеї долучаються ще два імені. І тепер їх тут уже тринадцять – тринадцять наших захисників, тринадцять світлих постатей, тринадцять Героїв, які стали на вічну варту нашої держави.
Нехай ця Алея пам’яті завжди нагадує нам про ціну свободи. Нехай вона буде місцем молитви, вдячності й обіцянки – бути гідними тих, хто віддав життя за нашу державу».
Рік і шість місяців мама Люба Ільківна, батько Ярослав Васильович та близькі захисника свято вірили: син живий, повернеться... Віра давала сили нашим землякам продовжувати пошуки.14 листопада 2025 року родина отримала повідомлення: збіг ДНК підтвердив -Василя більше немає.
Василь Мойсей народився 25 квітня 1981 року у Верхній Липиці. З 1987 до 1998 року навчався у місцевій школі. Після здобуття освіти працював у охоронній фірмі «Яструб» у Івано-Франківську та Рогатині, далі — різноробочим у Лопушнянському кар’єроуправлінні. Якийсь час перебував у Польщі, як і багато українців, заробляв на життя працею далеко від дому. У 2010 році створив власну сім’ю.
3 березня 2022 року солдат приєднався до лав Збройних Сил України. Два роки служби у Рівному , а з 5 травня 2024 року — на Покровському напрямку. І там, у селі Уманське, 19 травня 2024 року стрілець-санітар 1 єгерського відділення 68-ої окремої єгерської бригади прийняв свій останній бій з ворогом.
У 2025 році тіло Героя повернулося в Україну в межах репатріаційних заходів.
Микола Камінь. У 2022 році, коли війна увірвалася в кожен дім, Микола пішов захищати країну одним із перших. З 10 березня 2022-го до 24 червня 2024-го служив у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Був майстром 2 відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки ремонтного взводу, ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки ремонтно-відновлювального батальйону. Це невидимий фронт - фронт чорних рук, мазуту, болтів і відповідальності, без якого не рушить жодна машина, не піде вперед будь-яка колона.
Під час боїв за Авдіївку 17 грудня 2023 року військовий отримав поранення і потрапив у полон. Українського бійця звільнили з неволі під час обміну військовополоненими 3 січня 2024 року.
Народився він 18 вересня 1971 року у Верхній Липиці, у великій родині. Закінчивши у 1988 році школу в рідному селі, він вступив до Рогатинського ПТУ, відслужив у армії, повернувся додому та працював у колгоспі, у будівельних бригадах, у Лопушнянському кар’єроуправлінні.
Воїна не стало 23 листопада 2025 року. Але смерть не забрала головного. Микола Камінь залишив по собі пам’ять як воїн, який пройшов крізь війну і пекло тортур та полону …
Був нагороджений нагрудним знаком «За незламність» Наказом Головнокомандувача ЗСУ від 25 травня 2024 року.
Фото:
