Освячення іконостаса у Залип’ї
У тиші зимового ранку, коли світло дня лише торкалося пагорбів Черченського краю, у храмі невеликого села Залип’я Рогатинської громади відбулася подія, що виходить за межі часу й побуту. Освячення іконостаса, звершене Архієпископом і Митрополитом Івано-Франківським Владикою Володимиром Війтишином, стало виявом глибокої духовної пам’яті, що поєднує минуле, сучасність і майбутнє громади.
У суботу, 6 грудня, Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин здійснив архіпастирський візит у парафію святого Миколая Чудотворця, що у селі Залип’я, Черченського протопресвітеріату.
Зустріч дітей та парафіяльної громади на чолі з парохом о. Василем Кривнем, їхні прості усмішки й пошанівок до свого пастиря упліталися у великий духовний жест єдності, який народжується тільки там, де віра — жива й тепла.
İконостас, освячений перед початком Архієрейської Божественної Літургії, підносився мов двері у світ, де людське й небесне зустрічаються у тиші серця. У цьому моменті кожен міг відчути: святиня стає і дзеркалом, і мостом. Дзеркалом — бо у святих ликах людина бачить власне покликання. Мостом — бо через них душею торкається вічності.
Під час проповіді Митрополит Володимир нагадав про постать святого Миколая Чудотворця — не лише як історичного святителя, а як символ людини, котра зробила своє життя даром іншим. Милосердя, жертовність, убогість духу й водночас багатство серця — ці чесноти, сказані ним, пролунали як дороговказ у час, коли світ часто губиться у власній тіні.
Святитель Миколай, шанований усіма християнами і навіть тими, хто лише шукає шлях до Бога, став образом універсальної любові, що не знає кордонів.
Митрополит наголосив: святий Миколай — це лікар і визволитель, заступник і тихий утішитель, людина, яка жила не для себе, а для хворих, жебраків, засмучених. У його смиренності відчитується сила, а в убогості — духовне багатство. Його участь у Першому Вселенському Соборі нагадує, що лагідність може бути водночас воїнською, коли вона стоїть на сторожі Істини.
Після завершення богослужіння вручення для парафіяльної спільноти та отця-пароха грамот стало символом того, що кожна спільна праця, кожна молитва, кожна крихта доброти творять Церкву живу — не лише у камені, а насамперед у людських серцях.
На завершення парафіяни заспівали духовний гімн «Боже Великий, Єдиний» — молитву, яка єднає людей понад віками.
... Мирування, освячення води, благословення вірних — усе це стало тихою хвилею надії, що розлилася селом. І, можливо, саме в такі миті найкраще розумієш: святість народжується не гучними ділами, а здатністю бачити в кожному дні війни світло, що сходить від Бога й віддається через людину людині.
Фото:
