Він віддав життя за Україну
ЇЇ небо впало на землю. Крихкий, зітканий з вічного
чекання і надії, материнський світ розбився об невагомі на папері, але важкі аж
до вибуху в душі, слова - «ваш син загинув у бою». З її грудей , ніби хтось
живцем вирвав серце. Це, коли ти наче продовжуєш дихати, жити, але розумієш, що
з цієї миті все інакше і вже ніколи не буде, як колись. Бо у цьому світі не
буде його, її єдиного сина…За день до вічності голос сина з телефону ще
заспокоював, чуле до біди, мамине серце, казав: «Все гаразд, ти не
хвилюйся». Якби знаття, що це їхня
остання розмова, сказали би один одному недосказане.
Володимир
Михайлович Ільчишин. Герой, який уже не з нами. Та спогади живіші, ніж плоть.
Учителі згадують його, як хлопця з поглядом людини, яка знає щось дуже важливе,
ніби сам всесвіт відкрив йому свою таємницю. Філософ… Він був надзвичайно
допитливим, багато читав, ще більше запитував і шукав відповідей. Завжди на все
мав власну думку і був у вічному пошуку правди і справедливості. Мав у своїх
словах якусь живлющу силу, що спонукала до призадуми над сенсом людського
буття.
У ці листопадові дні Рогатин приголомшила сумна
звістка з фронту. Поблизу населеного пункту Бересток Донецької області, під час
виконання бойового завдання загинув наш земляк, рогатинець Володимир Ільчишин.
Народився 7 лютого 1986 року у Львові. Повну середню
освіту отримав у Рогатинській загальноосвітній школі №1. Згодом вивчився на
еколога у Бережанському агротехнічному
інституті. Трудився на різних підприємствах краю. Повсякчас був міцною опорою
мамі, але його, спрагле справедливості, гаряче серце не мало спокою. Більше за
все він хотів вийти з тіні і знайти власне світло. За мовчазною натурою
ховалась повна палких почуттів душа. Він любив вогонь. І вогонь обрав його. Щоб
горіти, світити. Володимир мріяв стати ковалем – власного щастя і в значенні
професії. Навіть закінчив відповідні курси. Щоправда спробувати себе у цій справі
так і не встиг. Він став Воїном. Стояв на Майдані. Був активним учасником
революції Гідності. Уперше потрапив на фронт у 2015-тому. «Його війна» тривала
довгих десять років. Служив у 43-тій окремій артилерійській бригаді імені
гетьмана Тараса Трясила, 24-тій окремій механізованій бригаді імені короля
Данила, Рогатинському РТЦК та СП, 156-тій окремій механізованій бригаді.
Управляв
самохідною артилерійською гарматою "Піон", пізніше виконував
обов’язки оператора наземного роботизованого комплексу. Пройшов майже усю лінію
фронту. Був досвідченим і відповідальним бійцем, справжнім воїном. Зі слів
побратима по зброї та вірного друга дитинства Тараса Гаєвича дізнаємося, що
Володимир понад усе чекав закінчення війни, казав: «Після перемоги одружуся.
Пора створити сім’ю». Втім знайти своє
кохання захисникові забракло часу. 23 листопада 2025-того року старший солдат,
командир відділення кулеметних безпілотних наземних систем Володимир Ільчишин
загинув. Згорів, щоб світити тим, хто прийде після нього. Не відбулося ще одне
кохання, не здійснилася ще одна мрія, не дочекалася свого сина з війни ще одна
українська мати.
Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття
рідним, близьким, друзям і побратимам Героя. Нехай наша молитва допоможе Вам
пережити це горе.
Вічна пам’ять і слава Герою України Володимиру Ільчишину.
Про
дату та час прощання з нашим Захисником буде повідомлено додатково.
