Богдан Гаврилишин. Українець, який вплинув на світ
...
«Я завжди представлявся однаково: Богдан Гаврилишин, українець». Людина, яка консультувала президентів і прем’єр-міністрів десятків країн, стояла біля витоків Всесвітнього економічного форуму в Давосі, належала до спільноти Римського клубу, а головне — власним прикладом демонструвала, як можна нести своє коріння крізь увесь світ.
Богдан Гаврилишин народився в містечку Коропець на Тернопільщині 19 жовтня 1926 року — у часи, коли Захід України перебував під польською владою. Значний вплив на формування юної особистості мали родинні традиції й пластовий рух.
Неділі в родині Гаврилишиних були справжнім ритуалом. Мати готувала смачні страви, потім усі співали на веранді, а вона цитувала Шевченка й Біблію. Увечері батько розповідав товаришам про країни, які бачив під час Першої світової. Малий Богдан тишком ховався на кухні, ловлячи кожне слово. Так формувалися його уявлення про великий світ і мрія вільно мандрувати ним.
У 1937 році завдяки старшому брату Міськові одинадцятирічний Богдан потрапив до першого пластового табору. Біля вогнища він слухав оповіді про визначні й трагічні сторінки української історії, про віковічну мрію про незалежність. Значний вплив на формування його особистості мало знайомство з митрополитом Андреєм Шептицьким. Протягом усього життя Богдан Гаврилишин належав до куреня «Лісові чорти».
1944 року під час Другої світової війни Гаврилишин потрапив до таборів для переміщених осіб у Німеччині. У 1947 році з крихітною валізкою і великою мрією він виїхав до Канади, щоби вступити в університет і здобути освіту.
Богдан Гаврилишин працював лісорубом і вивчає англійську за власною формулою: щодня по 40 нових слів, які важливо потім розповісти іншим, у такий спосіб навчаючи їх. Газети писатимуть: «Перший лісоруб, який вступив в університет». До 1960 року він здобув ступені бакалавра й магістра в Торонто, а згодом — PhD з економіки в Женевському університеті.
Протягом 18 років Гаврилишин очолював Міжнародний інститут менеджменту в Женеві. Саме він заснував Європейський форум менеджменту, який переріс у Всесвітній економічний форум у Давосі — платформу, де світові лідери досі обговорюють виклики в економіці та інших сферах. Його книги «Залишаюсь українцем» та «До ефективних суспільств» вплинули на десятки тисяч людей в усьому світі, а його консультації шукали уряди від Японії до Бразилії.
1988 року, після десятиліть за кордоном, Гаврилишин приїхав в Україну. Разом із Іваном Дзюбою та Дмитром Павличком він звернувся до філантропа Джорджа Сороса з ідеєю відкриття фонду для розвитку України. Так у квітні 1990-го постав Міжнародний фонд «Відродження», де Гаврилишин став Головою наглядової ради.
Того ж року він заснував у Києві «МІМ-Київ» — Міжнародний інститут менеджменту, щоб готувати нове покоління українських управлінців за світовими стандартами. Після відновлення незалежності Гаврилишин не раз був радником президентів і прем’єр-міністрів. Та що більше спостерігав за українською владою, за її браком відкритості до навчання й уміння слухати, то впевненіше переконувався, що майбутнє України — в руках молоді.
У 2010 році Богдан Гаврилишин заснував благодійний фонд, а у 2012-му започаткував програму «Молодь змінить Україну». На той час у нашій країні не було альтернативних програм, які давали б можливість перейняти досвід та успішні європейські практики, а після повернення в Україну на основі цих знань втілювати власні проєкти. Програму під наставництвом Богдана Гаврилишина закінчили співзасновник «The Ukrainians Media» Тарас Прокопишин, народна депутатка України Соломія Бобровська, Секретар Наглядової ради Суспільного мовлення Вадим Міський та інші.
У 2011 році у 20-ту річницю референдуму за незалежність України створено Ініціативну групу «Першого грудня», серед учасників якої був і Гаврилишин. Разом із Любомиром Гузаром, Іваном Дзюбою, Мирославом Мариновичем та іншими. у 2012 році вони представили «Українську хартію вільної людини», у якій окреслили життєві орієнтири українського суспільства.
Незадовго до Революції Гідності Гаврилишин наголошував, що світ перебуває у кризі цінностей, а система міжнародних відносин не працює на благо людства. Тоді він ініціював створення Декларації відповідальності людини — документа, що мав оживити цінності свободи, гідності, верховенства права та соціальної справедливості.
Події на Майдані підтвердили його передбачення: українці, об’єднавшись навколо відчуття відповідальності одне за одного, продемонстрували світові силу солідарності. Опублікована у жовтні 2014-го, Декларація відповідальності людини стала спробою запропонувати універсальні орієнтири для формування більш демократичного суспільства.
24 жовтня 2016 року Богдан Гаврилишин помер у родинному колі у своїй квартирі в Києві. Прах поховано на кладовищі в рідному Коропці.
Сьогодні справу видатного українця продовжує його родина — дружина Леоніда, дочки Христина й Патриція та син Леслі. 2017 року вони заснували Благодійний фонд родини Богдана Гаврилишина, який створює програми для активних українців.
У 2021 році Верховна Рада України підтримала запровадження Дня відповідальності людини на державному рівні, який відзначають щороку 19 жовтня, у день народження Богдана Гаврилишина, щоб ушанувати його пам’ять і поширювати його спадщину.
Насамкінець…
То як ми назвемо цю країну?
24 серпня 1991 року Богдан Гаврилишин прибув до Києва і відразу з літака поїхав до Верховної Ради. Там долучився до групи з семи людей, які під час перерви обговорювали назву нової незалежної держави. Пропонували різні варіанти на кшталт «Демократична Республіка України». Тоді пролунала проста пропозиція (чи то від Гаврилишина, чи то від Павличка) — назвати її просто «Україна». Хоч дискусія тривала всього кілька хвилин, це рішення стало доленосним.
Перший факс у Службі Протоколу Президента
Богдан Гаврилишин у перші роки незалежності України подарував Службі Протоколу Президента перший факсимільний апарат. Цей великий факс став важливим кроком для налагодження міжнародних комунікацій держави. Однак через технічні обмеження апарат часто «заїдав» і працював непередбачувано. Відомий випадок, коли текст державного гімну передавали до Азербайджану факсом, і він роздрукував десятки сторінок лише з рядком «Ще не вмерла України…». І хоча апарат любив «жартувати» з користувачами, він таки увійшов в історію як перший президентський факс.
Давос. Як народжувався глобальний діалог?
У 1968 році Богдан Гаврилишин очолив Центр навчання менеджменту в Женеві (згодом перейменовано на Міжнародний інститут менеджменту). Коли інститут готувався до 25-річчя, один із викладачів — Клаус Шваб — запропонував провести для керівників європейських компаній управлінський симпозіум не в Женеві, а в Давосі. Богдан Гаврилишин підтримав цю ідею, долучився до її реалізації як наставник та організатор. Подія відбулася в 1971 році й зібрала близько 500 учасників. Богдан Гаврилишин урочисто відкрив конференцію та модерував навчальні сесії. Подія стала настільки успішною, що згодом перетворилася на Європейський форум менеджменту, а пізніше — на Світовий економічний форум у Давосі.
Автори: команда Фонду родини Богдана Гаврилишина
