20 серпня Верховна Рада України прийняла Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій»
20 серпня Верховна Рада України прийняла Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (реєстр. № 8371) (далі ‒ Закон).
«ЗА» у другому читанні проголосувало 265 народних обранців. Зважаючи на те, що Російська православна церква є ідеологічним продовженням режиму держави-агресора та співучасницею воєнних злочинів і злочинів проти людяності, що вчиняються від імені Російської Федерації, її діяльність на території України забороняється. Примітно, що у своїй Резолюції 2540 (2024) ПАРЄ оперативно засудила діяльність РПЦ, а Парламент Естонії визнав її терористичною. Відповідно до Закону, релігійні організації, пов’язані з Російською православною церквою (РПЦ), повинні вийти з її складу. Для цього їм надаються широкі можливості в рамках чітко прописаної процедури. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) забезпечує дослідження, яке встановлює наявність чи відсутність входження тієї чи іншої релігійної організації в Україні до складу РПЦ. У разі, якщо факт такого входження встановлено, ДЕСС скеровує до цієї релігійної організації припис. Наприклад, представники релігійної організації входять до керівних органів РПЦ – її Синоду, Архієрейського Собору, Синодальних комісій, Міжсоборної присутності. У такому випадку, припис міститиме вимогу вийти зі складу цих органів і надати відповідні докази. Від так, положення Закону про недопущення діяльності релігійних організацій, афілійованих з РПЦ, до цієї релігійної організації не застосовуватиметься. Релігієзнавча експертиза, здійснення якої на початку 2023 року забезпечила ДЕСС, встановила, що УПЦ є частиною РПЦ. Чи означає це, що заборона діяльності РПЦ означає автоматичну заборону діяльності УПЦ? Ні, не означає. У Законі чітко визначено, що в Україні заборонена діяльність РПЦ як іноземної релігійної організації, чий центр знаходиться в країні-агресора та яка зареєстрована відповідно до законодавства тієї країни. До релігійних організацій, афілійованих з РПЦ, застосовуватиметься вищеописана процедура. Тобто, після отримання припису, вони повинні будуть вийти зі складу РПЦ. У разі якщо релігійна організація відмовиться виконати припис, ДЕСС отримає право звернутися до суду. І суд – і тільки суд, як це має бути в демократичному суспільстві, вирішуватиме питання про припинення цієї релігійної організації. Деякі коментатори наполягають на тому, що Закон означає фактичну заборону УПЦ, тому що ця Церква не зможе виконати щонайменше одну його вимогу. Зокрема Закон визначає, що ознакою афіліації релігійної організації з РПЦ є згадка в статуті РПЦ про входження УПЦ до її складу. Положення статуту РПЦ знаходиться поза сферою контролю УПЦ, як наголошують такі коментатори, а Московський Патріархат навряд чи погодиться на те, щоби виключити згадку про УПЦ зі своїх статутних документів.
Однак, такі коментарі виходять з неуважного прочитання Закону. У ньому чітко встановлено, що відповідне положення не застосовується у разі, якщо особи, які входять до керівних органів РПЦ, публічно заявляють про свій вихід з її керівних органів і розривають зв'язок з цією Церквою. 1 червня 2023 року, відповідаючи на запит ієрархів УПЦ щодо заходів, які можна вжити, щоб їх не вважали частиною РПЦ, ДЕСС у своєму листі серед іншого вказала таке: • оприлюднити офіційний документ органу церковної влади або особи (осіб), уповноважених говорити від імені УПЦ, про вихід УПЦ з усіма її єпархіями, синодальними установами, благочиннями, монастирями, духовними навчальними закладами, братствами, сестринствами, парафіями та місіями зі складу РПЦ;
• архієреям та клірикам УПЦ, які входять до складу єпископату РПЦ, її Синоду, синодальних установ, комісій Міжсоборної присутності, надіслати заяви про вихід з них і оприлюднити ці заяви;
• офіційно повідомити Помісні Православні Церкви про вихід УПЦ зі складу РПЦ;
Україна не вимагає від УПЦ ані зрадити віровчення Православної Церкви, ані змінити літургійні практики чи мову богослужіння, ані перейти на інший літургійний календар. Єдина вимога, на якій наполягає Закон, – вийти зі складу РПЦ, яка є учасником у війні проти України. Більше того, історії відомо, як в Массачусетсі, Пенсильванії та інших американських колоніях було прийнято акти, де молитва за Британський Парламент і Короля Великої Британії оголошувалася зрадою Батьківщини. Примітно, що Англіканська церква, яка діяла на той час у США, визнала за необхідне перейменуватися на Протестантську єпископальну церкву в США. Тим самим вона підкреслила, що розриває зв'язки з Церквою, яка була бастіоном ворога. Слід визнати, що українська влада має не менше підстав для обмеження підривної діяльності РПЦ на території України, ніж прийнята урядами Австрії, Бельгії, Нідерландів, Данії та Франції заборона на носіння бурки в громадських місцях або заборона на будівництво мінаретів у Швейцарії. Таким чином, Закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» переслідує легітимну мету – недопущення підривної діяльності РПЦ на території України. Російська Православна Церква стала найзапеклішим ворогом не лише української державності, але й релігійної свободи. З моменту російського вторгнення в Україну у 2014 році, РПЦ виправдала вбивства близько 50 священиків, богословів і пасторів, деякі з яких були знайдені в богослужбових облаченнях.
Окупанти повністю або частково зруйнували понад 630 культових споруд і місць поклоніння. Вони закривають молитовні будинки, переслідують віруючих і катують релігійних лідерів. Фактично, на тимчасово окупованих територіях вільно може діяти лише РПЦ. Багато міст, приміром, Мелітополь, Бердянськ та інші, зіткнулися з тим, що РПЦ захопила культові споруди та молитовні будинки, насильно вигнавши з них законних власників. До того ж Закон є необхідним для демократичного суспільства, оскільки захищає конституційний лад, громадську безпеку та основоположні свободи; досягає мети у найменш обтяжливий спосіб, оскільки слідує демократичній процедурі, а також не накладає тягаря на совість віруючих, оскільки підпорядкування Московському патріархату не є складовою вчення православної церкви. Закон не спрямований на заборону будь-якої чинної в Україні церкви, але він не допускає підпорядкування релігійних організацій України центрам, які скеровуються на знищення української державності, культури, ідентичності. Відзначимо, що зв’язки з центрами в країні-агресорі, уже розірвали Старообрядницька Церква і ІстинноПравославна Церква. Україна пишалася і пишається досягненнями в сфері релігійної свободи. У неї не було ані заборонених церков, ані зачинених храмів. Російське вторгнення, в якому взяла активну участь РПЦ, змусило нашу країну захистити себе від зловживання і маніпуляції релігією з боку держави-агресора. Так, 11 квітня 2024 року Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій заявила, що жодна організація – світська або релігійна – центр якої знаходиться в державі-агресорі, не може діяти в Україні. 16 серпня 2024 року на зустрічі з Президентом України члени ВРЦіРО підтвердили свою позицію і підтримали курс Президента на духовну незалежність країни. Водночас вони підкреслили, що навіть в умовах жорстокої кровопролитної війни в Україні пошановується релігійна свобода, яка не зазнає утисків.
Цю позицію підтверджують і соціологічні опитування. Так, згідно з дослідженнями Центру Разумкова, більшість респондентів відповіли, що в Україні існує свобода совісті. Також, майже 60% опитаних заявили, що відносини між віруючими різних конфесій є нормальними, та лише 4% відповіли – що конфліктними. Проте, як зазначено в останньому звіті Pew Research Center, опублікованому 5 березня 2024 року, показники України за індексом державних релігійних обмежень не лише кращі, порівняно із пострадянськими країнами, але й із 6 західноєвропейськими демократіями.
Закон не є забороною Української Православної Церкви. Він лише не дозволяє підпорядкованість релігійних організацій на території України Російській Церкві, яка проголосила “священну війну” проти України.
