Підтримка через історії світла
Відсутність світла в оселях — реальність для багатьох українців сьогодні. Однак є темряви, які не можна виміряти приладами. Адже це - біль, хвилювання і втрати, що "накривають", як непрохані гості, залишаючи глибокі шрами. Проте навіть у важкі часи українці знаходять способи шукати і знаходити світло.
Однією з таких можливостей стала зустріч у Рогатинській центральній бібліотеці, де родини військовослужбовців — дружини, матері, сестри та діти, які пережили хвилювання, невідомість чи втрати — зібралися для обміну підтримкою та діалогу. Бібліотека стала місцем, де не тільки книги можуть навчити, але й люди, що пережили різні труднощі, можуть допомогти один одному знайти шлях уперед.
Зустріч «Історії світла та сили: простір підтримки для родин військовослужбовців» була ініційована відділом культури Рогатинської міської ради, ветеранським простором «Серце ветерана» та Рогатинською бібліотекою і стала платформою для обговорення важливих тем.
Центральним моментом події стала презентація книги «Історії світла та сили», що містить казки, створені військовими психологами та засновані на реальних переживаннях родин, які зазнали втрат або пережили тривогу через війну. Це не просто художні твори, а психотерапевтичні інструменти, які допомагають людям обговорювати складні питання і відчувати підтримку. Основна мета історій — допомогти тим, хто опинився в емоційній темряві, знайти шлях до внутрішнього світла, відновити віру у себе.
Наталія Кривоконь, професорка Національної академії Національної гвардії України, практична психологиня та одна з авторок книги, провела зустріч у теплій, неформальній атмосфері, де кожен учасник міг висловити свої переживання, поділитися власним досвідом. Її слова несли не тільки професійну допомогу, але й особисту теплоту, яка стала незамінним ресурсом для багатьох учасників.
Звертаючись до аудиторії, Наталія Іванівна розповіла притчу про жінку з двома глечиками води: один був цілий, а інший — тріснутий. Хоча з тріснутого глечика половина води витікала, саме там, уздовж стежки, виростали квіти. Це була глибока метафора, що стала основою для розмови, нагадуючи: навіть через наші «тріщини» може вирости щось прекрасне.
Зустріч стала не лише презентацією книги, а й місцем для створення кола довіри, взаєморозуміння та турботи. Люди ділилися власними ситуаціями, знаходили спільні точки болю та сили й підтримували один одного на шляху відновлення.
Бо підтримка в ці важкі часи може бути різною. Іноді достатньо одного слова, жесту, щоб допомогти людині побачити світло, яке вона не змогла побачити сама. Тож зараз кожен із нас, як та жінка з глечиками: не завжди бачимо, що робимо щось важливе, але своєю працею і любов'ю можемо дати надію іншим...
Фото:
