"Ця петиція — останнє, що я можу зробити для свого чоловіка" - Оксана ГАВОР.
У тиші війни звучить памʼять. Вона не кричить і не нав’язується. Вона просто є. У кожній сльозі дружини. У кожному дитячому запитанні: «Чому тата нема?» У кожному нашому рішенні — пам’ятати і не мовчати.
Йому було лише 39. Люблячий чоловік, батько двох дітей, турботливий син, надійний побратим.
ВАСИЛЬ ГАВОР — солдат 63-ї окремої механізованої бригади, 52-го окремого стрілецького батальйону, зовнішній пілот (оператор) безпілотних літальних апаратів.
Загинув 30 березня 2025 року під час бойового завдання поблизу села Зарічне на Донеччині.
Він був тим, хто не боявся. Тим, хто йшов уперед. Тим, хто прикривав своїх.
Нагороджений «Золотим Хрестом» головнокомандувача ЗСУ, медаллю «Хрест 60 ОМБР», відзначений за хоробрість.
Але головна нагорода — правда про нашого земляка. Про воїна, який захищав кожного з нас. Про чоловіка, якого любили. Про батька, який мріяв… і віддав життя за майбутнє України.
Його дружина звертається до громади зі словами:
«Ця петиція — останнє, що я можу зробити для свого чоловіка. Це моє прохання від імені наших дітей. Як визнання його мужності, самопожертви і безмежної любові до України…»
Підтримайте петицію про присвоєння Василю звання Героя України (посмертно).
Бо в цьому проханні — не лише біль. У ньому — справедливість.
Підписати петицію - https://petition.president.gov.ua/petition/248740
Це займе хвилину. А значення матиме на віки.
Ми не можемо повернути його. Але можемо зробити так, щоб країна не забула.
Фото:
