Втратили на війні єдиного сина

Читаючи недавні зведення про загиблого військового з Рогатинської громади, мама Галина не припускала, що скоро й сама їхатиме дорогою сліз з-за кордону і не віритиме: найбільша трагедія світу спіткала її сім’ю. Найбільшої гордості та сенсу життя - Романа більше нема. 5 жовтня єдиного сина убила росія. Роман Голубець загинув під час виконання бойового завдання поблизу Катеринівки Донецької області.

…У холі жінка й чоловік. З першого погляду сильні, тримаються, але в очах тата Василя та мами Галини стільки болю, що його навряд чи вмістить всесвіт. Згадують яким був наш воїн. А він - дуже бажана дитина у сім’ї, в яку батьки старалися вкласти максимум любові, виховати порядною, сумлінною, мудрою та щирою Людиною. І Роман Голубець справді виріс таким: розумним, кмітливим, скромним та водночас напрочуд сміливим. Здавалося, у ньому жило дві стихії. Перша – тонка душа, яка римувала вірші та була відкритою до людей. Друга – точний, як математичні науки, порядний, відповідальний і стриманий воїн, який чітко знав чого прагне від життя.

Наука захоплювала хлопця з юного віку. Вчився дуже добре, буквально «поглинав» знання, розповідають педагоги Верхньолипицького ліцею. Мав хист до точних наук, особливо цікавила інформатика. І в цьому «пориві» до навчання учня не стримувала велика відстань, яку щоденно долав до освітнього закладу.

Роман Голубець народився 30 листопада 1997 року у мальовничих Городиськах. Оскільки в рідному селі не було початкової школи, то ходив до сусіднього Зеленова. Відтак з п’ятого класу долав ще більший маршрут, до Верхньолипицької школи, де навчався з 2008 року. Саме у її стінах зрозумів, що мріє стати фахівцем ІТ-галузі. Тож здав добре ЗНО та вступив у Тернопільський національний економічний університет. Обрав непростий факультет - комп’ютерної інженерії, де здобував знання на державній формі навчання.

З нього вийшов у світ прекрасний фахівець, який вирізнявся Божими чеснотами - справжністю, скромністю, чистотою серця.

Юнак будував своє майбутнє: працював за спеціальністю у Тернополі, також заробляв на життя за кордоном. Незадовго до повномасштабного вторгнення повернувся на Батьківщину, де розгорілася ще більша війна.

24 червня 2024 року Роман став до лав Збройних сил. Проходив вишкіл за кордоном. Згодом з побратимами вирушив у найгарячішу зону війни, на Донеччину.

Незадовго до загибелі воїн спілкувався з мамою у чаті. Розповідав мало, старався оберігати батьків, щоб не тривожити їхнє серце.

Мама щохвилини зазирала до телефона, аби не пропустити мить, коли прийде смс-ка. Але на зв'язок син не з’являвся. Учора сім’я отримала страшне сповіщення: «Роман поліг на полі бою».

Війна не перебирає, гине цвіт. Захисник Роман, якому тільки 26-ть, як і багато наших молодих хлопців та дівчат міг стати достойною гілкою родинного дерева. Подарувати світу мудрих дітей, зробити чимало прогресивних речей. Бо був світлом України, умів бачити більше і глибше. Сьогодні, його ім’я – Вічність та щит, для тих, хто прожив цей день у тиші та затишку. Він – воїн, який вчить нас бути сильнішими, сміливішими, протистояти темряві.