Віктор Архитко. Він так любив життя та свою країну
...
Майже два роки
- надії, молитви, тривоги….Сподівання на
чудо…, та Бог мав свої плани на Віктора Архитка.
З перших днів повномаштабної Віктор періодично телефонував та писав до
рідних: « …ми живі, Маріуполь наш, скажи усім, що я воюю…». 2 березня 2022 року був останній відеозв’язок рідних з Віктором, де він сказав усім не плакати, що
все добре… вони стоять і вистоять… 17
квітня родина отримала звістку від побратимів, що бригада, у котрій був і Віктор, потрапила у
полон до ворога… Скільки переглянуто найріднішими відео, фото з надією побачити
свою людину…Як боляче було шукати
схожість в кожному полоненому і плекати
віру, що це він, саме їх Вітя - лиш один Бог знає… Коли є хоча б
маленька надія на те, що твоя рідна людина жива, ти хапаєшся за найменшу соломинку
і живеш з цією думкою, віриш, молишся і просиш у Бога, щоб зберіг його… Проте
недавній телефонний дзвінок перевернув з ніг на голову все у родині. Збіг ДНК з
батьком підтвердився на 99,9%…
Архитко Віктор Іванович народився 2 грудня 1976 в м. Ланівці Тернопільської області. У 1980 разом з батьками переїхав в Рогатин. Після закінчення
міської ЗОШ №2 навчався у Рогатинському аграрному коледжі, згодом продовжив навчання у Чернівецькому технікумі
залізничного транспорту. У 1994 році пройшов
строкову службу в танкових військах. Весь
свій трудовий шлях пов’язав із залізницею. Працював у
Ходорівській дистанції колії ПЧ-18.
У 2006-тому Віктор створює сім’ю, в якій народилося троє дітей - сини Володимир,
Василь, дочка Вікторія.
Старший сержант Архитко Віктор завжди йшов за покликом
свого серця. У 2016 році, коли ворог вже нахабно панував на Сході нашої країни,
Віктор вирішує стати на захист
Батьківщини і підписує контракт. Обирає морську піхоту. Захищаючи Маріуполь, отримує перелом ключиці
та кульові поранення в ноги. Далі довготривале лікування. Мріючи
стати офіцером, для здобуття вищої освіти у 2017 році захисник вступає у Бережанський агротехнічний
інститут. Проте серцем -
разом з побратимами на полі бою.
Тож Віктор знову, 27 квітня 2020 року призваний на службу. І хоч навколо гримить
війна він будує плани на майбутнє, знаходить людину, з якою хоче бути щасливим,
мріє, що скоро все закінчиться, приїде і
вони одружаться - матиме щастя, про яке так мріяв… Захисник так любив життя та свою країну…
24 лютого 2022
року ворог нахабно вдерся в Україну й морські піхотинці серед перших стали на
захист країни у Маріуполі.
Головний сержант- командир гармати розрахунку
самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону Віктор Архитко загинув 12 квітня
2022 року у Маріуполі Донецької області.
Смерть
Воїна підтвердили лише 1 березня 2024р.
Безжальний російський окупант вбив його
тіло, та не душу, яка буде разом з усіма загиблими Героями України між святими
і праведними… Бо наші Захисники не жаліють нічого і віддають усе на вівтар
Вітчизни…
Без найріднішої людини залишились мати і батько, діти
Володимир, Вікторія та Василь, брат, сестра, племінники та кохана Вікторія.
Неможливо взяти на себе чужий біль. Але можна хоча б тримати людину за
руку, щоб вона не була зі своїм болем один на один....
Прибуття траурного кортежу із
загиблим до міста Рогатина очікується сьогодні, 8 березня о 12:00 год. Колона з
тілом Героя рухатиметься зі сторони
Івано-Франківська.
На головній площі міста відбудеться
поминальна панахида та церемонія прощання. Згодом траурна колона вирушить до
села Верхня Липиця.
Парастас за загиблим Воїном буде
відслужено відразу після прибуття кортежу у рідне село.
Чин похорону відбудеться у суботу,
9 березня о 13:00. Рогатинською міською радою буде організовано автобус для
всіх, хто хоче долучитися до церемонії прощання з Героєм.
Просимо жителів громади гідно
зустріти та віддати останню шану українському воїну . Схиліть голову у скорботі
та щиро помоліться за душу Героя, який віддав своє життя за кожного з нас з
вами, за мирне небо над Україною, за щасливе майбутнє своїх рідних та
близьких...
Вічна пам'ять,
Український Герою!
