Житимуть у пам’яті громади: у Підмихайлівцях увічнили імена двох Захисників України - Віктора Осяцкого та Василя Войчишина
...
В центрі села Підмихайлівці - Меморіал борцям за волю України. Тут у неділю відкрили два нові місця пам'яті - меморіальні дошки на честь Віктора Осяцкого та Василя Войчишина. Вони були з різних поколінь, мали власний життєвий досвід, але обидва віддали найдорожче за майбутнє рідного краю.
Світлий, життєрадісний Віктор Осяцкий понад усе дбав про родину, виховував доньку Аліну та з нетерпінням чекав на народження сина. Призваний до лав ЗСУ в березні 2022 року, він служив гранатометником батальйону охорони, пильно захищаючи важливі об'єкти інфраструктури. 3 жовтня 2022 року життя 35-річного воїна трагічно обірвалося під час виконання завдання.
Працьовитий Василь Войчишин, наймолодший із п’яти дітей у родині, був людиною із золотими руками та доброю душею. Став до лав Збройних сил у квітні 2022-го, служив старшим стрільцем-оператором. 16 січня 2024 року біля села Веселе на Донеччині він прийняв свій останній бій під шквальним танковим та артилерійським обстрілом. Майже рік родина жила з болісною надією, вірячи в диво після сповіщення про зникнення безвісти, аж поки напередодні Святвечора Василь назавжди повернувся додому «на щиті».
На церемонію прийшли рідні, односельці, представники громади. Право відкрити меморіальні знаки надали близьким Героїв. У цю мить поруч були ті, для кого їхні імена — не просто рядки на пам’ятній дошці, а найдорожчі люди, яких уже не повернути.
Меморіальні знаки освятив декан Букачівський о. Мирослав Любінець, який також відслужив поминальну панахиду за полеглими.
«Пам’ять про полеглих Захисників не має залишатися лише в стінах їхніх домівок чи серед найрідніших. Вона має жити в кожному з нас. Віктор Осяцкий і Василь Войчишин тримали наш спокій там, де було найважче. Наш обов’язок — бути гідними їхньої самопожертви й підтримувати родини, які віддали війні найдорожче, пам’ятати про них, розповідати їхні історії дітям і берегти пам’ять про ціну, яку заплатила Україна за свою свободу», - зазначив міський голова Сергій Насалик.
Особливо щемливими були слова Надії Осяцької, матері Віктора. За кожним спогадом — любов до сина, біль утрати й бажання, щоб його пам’ятали не лише як воїна, а й таким, яким він був у житті: добрим, світлим, життєрадісним.
«Жодна мати не повинна ховати свою дитину... Мій Вітя так любив життя, так чекав на народження синочка, так спішив усім допомогти. Біль не вщухає, але я вірю, що з цих меморіальних дощок наші сини нагадуватимуть кожному: жити під вільним небом — це великий дар, за який віддано найвищу ціну», — сказала Надія Осяцька.
Спогадами про Захисників, їхній характер і жертовність поділилася староста Оксана Дремлюх. Вона наголосила, що для Підмихайлівців це не просто втрата двох односельців — це біль родин, який розділяє все село. «Ми пам'ятаємо Василя і Віктора ще шкільними хлопцями, звичайними, працьовитими, яких знали, з якими віталися, яких зустрічали на вулицях. Коли прийшов час, вони не шукали виправдань, а встали на захист наших Підмихайлівців та всієї України. Для нашого села це непоправна втрата і водночас святий обов'язок — берегти пам'ять про їхній чин», — зазначила староста.
Пронизливі пісні та вірші у виконанні місцевих аматорів сцени, хвилини тиші та десятки запалених лампадок... До підніжжя меморіальних дощок лягли живі квіти.
Віктор Осяцкий та Василь Войчишин повернулися до рідного села назавжди. Тепер вони щодня зустрічатимуть нові покоління підмихайлівців, нагадуючи про ціну нашої свободи.
Світла пам’ять і вічна слава Героям!
Фото:
