Вони повернулися до рідної школи пам'яттю: у Княгиничах відкрили меморіальні дошки Петру Ганусину та Мар’яну Шрамку
...
Сьогодні, 6 листопада, біля Княгиницького ліцею панувала особлива, скорботна й водночас урочиста атмосфера. На фасаді ліцею відкрили дві меморіальні дошки випускникам закладу — Петру Ганусину та Мар’яну Шрамку. Відтепер їхні імена назавжди залишаться не лише у пам’яті рідних, друзів і односельців, а й на стінах школи, де починалися їхні життєві дороги.
На віче зібралися рідні, односельці, педагоги, учні, представники громади. Особливо щемкою була мить, коли право відкрити меморіальні дошки надали матерям та рідним полеглих воїнів. За кожною з цих дощок — ціле життя, родинні спогади, невимовний біль і любов, яку не здатна забрати навіть смерть.
Петро Ганусин народився у селі Загір’я. Був люблячим чоловіком і турботливим батьком двох дітей — сина Романа та доньки Діани. Працював, дбав про родину, будував плани на майбутнє. Та коли Україна потребувала захисту, став до лав війська. Служив сержантом. Під час виконання бойового завдання Петро зазнав важких поранень. Медики тривалий час боролися за його життя, однак 6 липня 2023 року серце воїна зупинилося. Йому було лише 45 років.
Мар’ян Шрамко також народився у Загір’ї. Він служив у лавах Збройних Сил України, був старшим стрільцем-оператором механізованого підрозділу. 10 квітня 2025 року, залишаючись вірним військовій присязі, загинув унаслідок вогневого ураження противником поблизу села Діброва на Луганщині. За виняткову хоробрість, героїзм і відданість під час виконання бойових завдань Мар’яна Шрамка посмертно нагороджено медаллю Міністерства оборони України «Залізний хрест» та орденом «За мужність» III ступеня. Йому було лише 28…
Два імені. Дві родини. Дві історії, у яких війна забрала найдорожче. Найважчим моментом цієї події стали слова мами, чий біль не втамує жоден час. Катерина Жовнір говорила про сина, якого вже не обійняти, не дочекатися з дороги, не почути телефоном. У її словах — біль, який не потребує пояснень. Материнська любов не має часу й відстані, а пам’ять про сина залишається з нею щодня.
«Сьогодні ми відкриваємо не просто меморіальні дошки. Ми повертаємо у шкільний простір імена двох людей, які виросли на цій землі, ходили цими вулицями, навчалися у цих класах. Петро і Мар’ян мали свої родини, плани, мрії. Вони могли б і далі жити, працювати, одружитися, виховувати дітей, бути поруч із близькими. Але стали на захист України й віддали за неї найдорожче. Для громади важливо не лише вшановувати Героїв у пам’ятні дні. Важливо пам’ятати їх у щоденному житті, розповідати про них дітям, берегти правду про їхній шлях. Нехай ці дошки будуть для учнів не просто частиною фасаду, а нагадуванням про ціну свободи та про людей, завдяки яким ми маємо можливість жити, навчатися й будувати майбутнє», — зазначив міський голова Сергій Насалик, звертаючись до присутніх.
Спогадами про шкільні роки чоловіків, їхню щирість і світлі мрії поділилася директорка ліцею Володимира Горлата. Настоятель місцевого храму отець Павло Кадлуб освятив меморіальні знаки та відслужив поминальну панахиду.
Пронизливі пісні, дитячі вірші та десятки запалених лампадок... До підніжжя дощок лягли живі квіти.
Тепер щоразу, переступаючи поріг ліцею, учні бачитимуть імена Петра Ганусина та Мар’яна Шрамка. І знатимуть: колись тут навчалися хлопці, які виросли, стали на захист своєї країни й не повернулися додому.
Пам’ятаймо їхні імена. Пам’ятаймо ціну, яку заплатили ці родини за нашу свободу.
Вічна пам’ять і шана Захисникам України!
На віче зібралися рідні, односельці, педагоги, учні, представники громади. Особливо щемкою була мить, коли право відкрити меморіальні дошки надали матерям та рідним полеглих воїнів. За кожною з цих дощок — ціле життя, родинні спогади, невимовний біль і любов, яку не здатна забрати навіть смерть.
Петро Ганусин народився у селі Загір’я. Був люблячим чоловіком і турботливим батьком двох дітей — сина Романа та доньки Діани. Працював, дбав про родину, будував плани на майбутнє. Та коли Україна потребувала захисту, став до лав війська. Служив сержантом. Під час виконання бойового завдання Петро зазнав важких поранень. Медики тривалий час боролися за його життя, однак 6 липня 2023 року серце воїна зупинилося. Йому було лише 45 років.
Мар’ян Шрамко також народився у Загір’ї. Він служив у лавах Збройних Сил України, був старшим стрільцем-оператором механізованого підрозділу. 10 квітня 2025 року, залишаючись вірним військовій присязі, загинув унаслідок вогневого ураження противником поблизу села Діброва на Луганщині. За виняткову хоробрість, героїзм і відданість під час виконання бойових завдань Мар’яна Шрамка посмертно нагороджено медаллю Міністерства оборони України «Залізний хрест» та орденом «За мужність» III ступеня. Йому було лише 28…
Два імені. Дві родини. Дві історії, у яких війна забрала найдорожче. Найважчим моментом цієї події стали слова мами, чий біль не втамує жоден час. Катерина Жовнір говорила про сина, якого вже не обійняти, не дочекатися з дороги, не почути телефоном. У її словах — біль, який не потребує пояснень. Материнська любов не має часу й відстані, а пам’ять про сина залишається з нею щодня.
«Сьогодні ми відкриваємо не просто меморіальні дошки. Ми повертаємо у шкільний простір імена двох людей, які виросли на цій землі, ходили цими вулицями, навчалися у цих класах. Петро і Мар’ян мали свої родини, плани, мрії. Вони могли б і далі жити, працювати, одружитися, виховувати дітей, бути поруч із близькими. Але стали на захист України й віддали за неї найдорожче. Для громади важливо не лише вшановувати Героїв у пам’ятні дні. Важливо пам’ятати їх у щоденному житті, розповідати про них дітям, берегти правду про їхній шлях. Нехай ці дошки будуть для учнів не просто частиною фасаду, а нагадуванням про ціну свободи та про людей, завдяки яким ми маємо можливість жити, навчатися й будувати майбутнє», — зазначив міський голова Сергій Насалик, звертаючись до присутніх.
Спогадами про шкільні роки чоловіків, їхню щирість і світлі мрії поділилася директорка ліцею Володимира Горлата. Настоятель місцевого храму отець Павло Кадлуб освятив меморіальні знаки та відслужив поминальну панахиду.
Пронизливі пісні, дитячі вірші та десятки запалених лампадок... До підніжжя дощок лягли живі квіти.
Тепер щоразу, переступаючи поріг ліцею, учні бачитимуть імена Петра Ганусина та Мар’яна Шрамка. І знатимуть: колись тут навчалися хлопці, які виросли, стали на захист своєї країни й не повернулися додому.
Пам’ятаймо їхні імена. Пам’ятаймо ціну, яку заплатили ці родини за нашу свободу.
Вічна пам’ять і шана Захисникам України!
Фото:
