Меморіальна дошка - символ пам'яті
На стіні Путятинської школи чотири пам’ятні дошки….Батьки, дружини, діти тамуючи сльози підходять, щоб зняти з них полотнища прапора…З них до нас усміхаються Герої - Тарас Луцишин, Любомир Гуменний, Іван Росоловський, Орест Партика. Майбутній шестикласник Вадим Гуменний, так подібний на батька, не стримується і заходиться плачем… він за тих пів року вже добре зрозумів - тата більше немає. Натягується, як струна, туга в серці кожного на багатолюдній площі перед школою. Адже всі усвідомлюють, щоб ми сьогодні жили – вони віддали життя…
У День Української Державності в селі Путятинці люди прийшли на відкриття меморіальних дощок загиблим, щоб вшанувати своїх односельчан, у скорботі схилити низько голови перед Героями України, учнями школи.
«Кожен загиблий — це глибокий біль для всієї України. – підкреслив міський голова Сергій Насалик, звертаючись до громади.- За цими цифрами стоять реальні люди з їхніми мріями та планами, минулим та рідними, які приречені переживати страшну втрату. Жодне ім'я не може бути забутим! Ці пам'ятні знаки, які сьогодні відкриваємо, завжди нагадуватимуть про випускників школи, які пожертвували собою, своїм життям, за кожного з нас. Такою ціною дістається свобода Україні. Ми пам'ятаємо кожного … сина, чоловіка, батька, хто віддав своє життя за наш мир і нашу країну. Безмежна шана і честь кожному з них».
Звернулись до присутніх й староста Путятинського старостинського округу Петро Кучмій, брат Тараса Луцишина – Андрій. «Ми навіть не уявляємо, через що вони перейшли на війні, - сказав Андрій Луцишин.- Хочеться запам’ятати їх такими, які вони були: добрими, сміливими, мужніми. Ми повинні пам'ятати кожного, хто віддав своє життя за нас. Допомагати ЗСУ чим можемо, адже ворог не спить. Кожен на своєму місці може бути корисним для своєї країни».
Луцишин Тарас Володимирович
Герой народився 16-го листопада 1978 року в селі Путятинці.
Навчався у Путятинській школі. Пізніше здобув освіту в Івано-
Франківському фізико-технічному ліцеї та з відзнакою закінчив Івано-
Франківський національний технічний університет нафти і газу. Був
кваліфікованим інженером-геологом. Працював на підприємствах
газовидобувної галузі.
Боєць на війну був призваний 18-го травня 2022 року. Мужньо та
хоробро захищав рідну землю від ворожої навали. Був командиром взводу
першої навчальної механізованої роти першого навчального механізованого
батальйону. Запам’ятався належним командиром, який ніс відповідальність
та вболівав за кожного побратима.
4-го січня 2023 року захисник Тарас був важко поранений в бою з
окупантами в районі БахмУта. Він два тижні вперто боровся за життя. На
жаль, вольовому і наполегливому Герою не вдалося подолати страшні
наслідки ворожого обстрілу. Молоде життя Тараса обірвалося 17-го січня
2023 року.
- Указом Президента України від 12 березня 2024 року №151/2024
«Про відзначення державними нагородами України За особисту
мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та
територіальної цілісності України, самовіддане виконання
військового обов’язку» капітан ЛУЦИШИН Тарас
Володимирович — нагороджений орденом Богдана
Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно)
Нагороджений:
- Медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину»
(посмертно)
Гуменний Любомир Степанович
Герой Любомир Гуменний народився 29-го квітня 1983 року в селі
Путятинці Рогатинської громади. Після закінчення Путятинської школи,
пройшов строкову службу в армії.
Тривалий час працював на металобазі, згодом заробляв на життя
закордоном. Був надзвичайно доброю, чуйною та життєрадісною людиною.
З перших днів повномасштабного вторгнення, 4-го березня 2022 року,
Любомир Гуменний був призваний до лав Збройних Сил України. Мужньо та
хоробро захищав рідну землю від ворожої навали. Солдат був стрільцем-
зенітником відділення охорони військової частини, виконував бойові
завдання на Донецькому напрямку.
4-го січня 2024 року життя Героя Любомира трагічно обірвалося під
час виконання бойового завдання неподалік населеного пункту Гостре,
Покровського району Донецької області.
Указом Президента України від 7 березня 2024 року №147/2024 «Про
відзначення державними нагородами України За особисту мужність,
виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності
України, самовіддане виконання військового обов’язку» солдат
ГУМЕННИЙ Любомир Степанович— нагороджений орденом “За
мужність” ІІІ ступеня. (посмертно).
Росоловський Іван Степанович
Герой Іван Росоловський народився 2-го червня 1975 року в селі
Путятинці Рогатинської громади. Закінчив місцеву школу, вступив у
Рогатинське професійно-технічне училище, де здобув фах «тракториста».
Згодом пройшов службу в армії.
З 2014 року по 2016 рік Герой Іван брав участь в АТО. Був справжнім
патріотом. Після отриманого поранення пройшов лікування та заробляв на
життя на місцевих підприємствах. Як пригадують близькі, мав «працьовиті
руки» і дуже добре серце.
20-го лютого 2023 року Іван Росоловський знову повернувся на фронт.
Стрілець-помічник гранатометника І стрілецького відділення ІІІ стрілецької
роти 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» виконував бойові
завдання на Донеччині.
Напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення зв’язок з
захисником Іваном обірвався назавжди. 23-го лютого 2024 року неподалік
населеного пункту Роздолівка Бахмутського району внаслідок удару
російського дрона життя військового обірвалося.
Указом Президента України від 17 червня 2024 року №353/2024 «Про
відзначення державними нагородами України За особисту мужність,
виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності
України, самовіддане виконання військового обов’язки» солдат
РОСОЛОВСЬКИЙ Іван Степанович — нагороджений орденом
«За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
ПАРТИКА Орест Ігорович
Герой Орест Партика народився 7-го грудня 1973 року в місті Новий
Розділ. Закінчив Путятинську школу. Опісля здобув професію в
Рогатинському ПТУ. Працював у кількох місцевих підприємствах, останнім
часом у Рогатинській дільниці «Газорозподільні мережі України». Мав
золоті руки, тож роботи не боявся.
Партика Орест був мобілізований до лав Збройних Сил України
11-го липня 2022 року. Старший солдат виконував бойові завдання у
найгарячіших «точках» Донеччини. За його плечима Чернігівський,
Бахмутський, Авдієвський напрямки… Служив стрільцем-оператором 2
стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 52
стрілецького батальйону.
05-го березня 2024 року внаслідок отриманих поранень, несумісних з
життям, під час ворожого мінометного обстрілу Герой Орест загинув
поблизу
Фото:
