Молитва пам’яті ЗУНР
Вечоріє. Тріск і жар смолоскипів розтинають тишу. На околиці лунає знайоме «Ой, у лузі червона калина»… До підніжжя пам’ятника стрільцям УГА лягають квіти й лампадки — як жива сповідь поколінь. Вечірнє небо нагадує синьо-жовтий стяг, що з присмерком поступово темніє й стає червоно-чорним... кольорів боротьби й пам’яті. У повітрі вібрує передчуття чогось священного, спогадів про 1918-й — рік, коли Україна знову осмілилася бути.
Сто сім років тому, коли світ розпадався під тиском імперій, українці Галичини зробили свій вибір — вибір честі. У ніч на 1 листопада 1918 року вони заявили: господар на своїй землі — український народ. Так народилася Західноукраїнська Народна Республіка — держава, постала з віри, честі відваги й любові до України.
Кожен пагорб між Золотою Липою і Збручем береже цю пам'ять. На стрілецьких могилах — нині тиша, що говорить глибше за слова. У ній — обов’язок перед тими, хто спочив у холодній землі, і відповідальність перед тими, хто ще прийде творити завтра. Бо там, під хрестами, лежать люди, які поставили свободу вище власного життя. Вони — зерна історії, з яких проросла свідомість народу. Свобода не дарується — її виборюють. Про це також нагадує пам’ятник стрільцям УГА, «обличчя» якого у шрамах обстрілів.
Сьогодні, 31 жовтня, біля цього пам’ятника в Рогатині зібралося віче — «Молитва пам’яті Героям ЗУНР». Духовенство, громада, представники влади схилили голови в молитві за тих, хто понад століття тому запалив світло української державності.
Це не просто спомин, а діалог поколінь, що з’єднує час. Його видно в очах пластунів, які прийшли сюди зі смолоскипами — нове покоління варти української пам’яті.
Історія ЗУНР — не минуле, а дзеркало сьогодення. Нині, як і тоді, українські воїни стоять на захисті нашої державності — зі зброєю в руках, з вірою в серці, з тим самим прагненням: щоб Україна жила. Вічна шана тим, хто не скорився. Безмежна вдячність усім, хто продовжує їхню справу.
Вічна шана тим, хто не скорився.
Безмежна вдячність тим, хто продовжує їхню справу.
Фото:
