Громада зустрічає Героя в останню дорогу – з гідністю, вдячністю і невимовним болем.
...
Тиша, наповнена болем. Вона розлилася над містом, над вулицями, якими повертався додому воїн Андрій . Але не так, як мріяв, не так, як чекала родина. Дружина розуміє, що татко не відкриє більше обіймів для неї і їхньої донечки. Материнські очі сповнені сліз, що ніколи не висохнуть. Побратими схиляють голови, тримаючи в руках прапор, що став частиною його долі.
Андрій Макогін – ще один син України, який віддав найдорожче за свободу рідної землі.
Він мав мрії, плани, мав для кого жити… Але війна безжальна. Сьогодні громада зустрічає свого Героя в останню дорогу – з гідністю, вдячністю і невимовним болем.
24 лютого 2022 року наш воїн Андрій Макогін перебував у Польщі. Проте він не вагаючись повернувся додому, щоб стати на захист рідної землі.
Спершу долучився до лав територіальної оборони, згодом став воїном штурмової бригади. Військовий шлях нашого захисника пролягав через найгарячіші точки фронту – Покровський, Донецький, Запорізькому напрямки, де вирішувалася доля всієї країни.
Андрій був головним сержантом 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 31-ї ОМБр. Не лише виконував бойові завдання, а й став надійною опорою для побратимів – підтримував, прикривав, рятував.
Воїн мав повернутися додому у відпустку 12 лютого 2024 року, та доля розпорядилася інакше. Отримавши тяжке поранення, п’ять днів боровся за життя в реанімації, але 5 лютого його серце зупинилося.
Бойові побратими кажуть: він воював до останнього, не шкодуючи себе заради інших. Його рідні знають: він залишився в їхніх серцях назавжди. Його країна пам’ятає: Герої не вмирають.
Вічна пам'ять Андрію Макогону!
Щирі співчуття родині, близьким і побратимам Героя у годину страшної скорботи.
Фото:
