75 років без Романа Шухевича: пам’ятаємо, шануємо, продовжуємо боротьбу
Вулиці опільського села Княгиничі досі пам’ятають його сміливі кроки і думки, які 24\7 були пронизані долею України. Пам’ятають кожне обдумане рішення Головнокомандувача, від якого залежало майбутнє й пам'ять про тих, хто віддав життя за новий український день. Тут, у цих краях, він боровся, думав, планував – і тут його ім’я вписане золотими літерами в історію. Роман Шухевич прагнув бачити Україну вільною, знав, що боротьба буде жорстокою, і не мав ілюзій щодо ворога. Він віддав життя за нашу незалежність, і його подвиг став дороговказом для всіх наступних поколінь.
Вранці 5 березня 1950 року українська земля осиротіла – у бою поблизу Львова загинув Головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Його останній бій був нерівним, але, як і завжди, до останнього він залишався вірним своїм ідеалам. Московсько-більшовицькі кати вбивали не лише його тіло, а й прагнули знищити пам’ять про нього, витерти з історії його ім’я. Але їм не вдалося – його справа живе, а боротьба триває.
Сьогодні, у 75-ту річницю його героїчної загибелі, Княгиничі знову стали місцем пам’яті та вдячності. Тут, де в 1946-1947 роках була підпільна штаб-квартира Романа Шухевича, зібралися мешканці громади, представники влади, молодь та духовенство. Віче, присвячене великому Герою, стало нагадуванням: ми не маємо права забути тих, хто поклав своє життя за Україну.
До пам’ятного знака на території Княгиницького ліцею поклали квіти та лампадки. У хвилині мовчання та щирій молитві згадали не лише Романа Шухевича, а й усіх, хто у різні часи віддав життя за незалежність. До присутніх звернулися секретар міської ради Христина Сорока, директор ліцею Володимира Горлата, отець Петро Чупак та завідувачка місцевого музею Романа Шухевича Ірина Горленко. Їхні слова були пронизані болем за втрати і водночас вірою у майбутнє – те саме майбутнє, про яке мріяв Головнокомандувач УПА.
Українці вже пройшли часи, коли імена наших героїв передавали пошепки, їхні світлини ховали у подвійних шухлядах, а розповіді берегли як найцінніший скарб. Та історія не зникла – вона проросла в серцях сучасних захисників, серед яких чимало мешканців Рогатинщини, зокрема сіл Княгиничі і Загір’я. Їхній подвиг – це продовження боротьби Романа Шухевича, це відповідь на його заповіт: «Українці мусять безкомпромісно боротися... Свободи ніхто не подарує».
Сьогодні війна знову забирає кращих, і тінь цієї війни нависла над нами, виснажуючи сили. Але маємо пам’ятати: щоб здобути перемогу, ми потрібні один одному. Як сказав отець Петро Чупак, головною «зброєю», що наділив наш народ Господь у боротьбі за правду, є віра, любов до своєї землі та єдність. «Сьогодні дуже багато умов, щоб знищити ту єдність між нами. Багато хто старається кинути кістку, посіяти ворожнечу, але ми повинні не здаватися і бути єдиними, допомагати, підтримувати воїнів, їхні родини. Справжня любов проявляється у самопожертві – і вона приносить свої плоди», - підсумував священник.
Роман Шухевич вірив у народ, який не зламається, у державу, яка відстоїть свою незалежність. І поки триває боротьба, поки звучать його слова, поки ми пам’ятаємо – Україна житиме.
Фото:
