«Сьогодні загинув справжній морпіх. Веселий хвацький козарлюга»
...
Дуже
страшно втратити дорогу людину, але не менш страшно продовжувати жити далі без
неї – без її голосу, усмішки, доброго погляду. Оте відчуття вирваного серця і
порожнечі завдає нестерпного болю кожній українській родині, яка замість
обіймів найрідніших, яких забрала війна, тулить до серця синьо-жовте знамено –
як знак подвигу, честі, пошани і пам’яті.
Сьогодні
в Рогатинській громаді саме такий день. День болю і тиші. Коли усе навкруги
дихає літом, скошеною травою і квітом, родина Козарів із села Долиняни
нетямиться з горя – додому на щиті повертається їхній син, чоловік, батько,
брат, онук, а наш Герой – Тарас.
Як
говорить його ім’я, він - «той, хто
долає». У цій короткій фразі - усе його життя.
Тарас
Володимирович Козар народився 4 квітня 1995 року у с.Долиняни.
З
перших днів своєї появи на світ, хлопчик боровся за своє право жити. Як згадує
мама Тетяна, вони охрестили його ще у пологовому, лікарі не давали жодних
оптимістичних прогнозів. Однак Тарас
виявився справжнім бійцем і кожним своїм подихом тримався за життя. Молитвами мами він вижив.
Тарас
зростав у колі люблячої багатодітної родини, де ділитися – було ознакою любові.
Ділитися усім – хлібом, працею, труднощами, турботою. Після закінчення
Долинянської загальноосвітньої школи, здобув фах бригадира з поточного
утримання й ремонту колій та штучних споруд
у Львівському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного
транспорту. Продовжив навчання у Чернівецькому транспортному коледжі. Спершу
працював у відокремленому підрозділі «Львівська дистанція колії» Державного
територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця». Згодом заробляв на
життя за кордоном – у Чехії та Польщі. Поміж повсякденними клопотами не забував
про свою родину, рідне село. Був завжди уважним, турботливим, відповідальним,
людиною з відкритою душею. Любив спорт, грав за місцеву футбольну команду
«Долиняни». Був серцем компанії - тим,
хто у біді підставить плече підтримки,
порадить, допоможе. Ця риса стала визначальною у його подальшому житті, житті
військового.
Тарас Козар був мобілізований до лав Збройних
Сил України 21 квітня 2022 року. Після навчання у військовому центрі, був
призначений на посаду розвідника у 36-ту окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського ,
у складі якої успішно виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках
фронту. Пізніше служив у оперативно-тактичному угрупованні «Донецьк», боронив українські
міста і села на Донецькому та Запорізькому напрямках. Під час операції «Кринки»
понад пів року під постійними обстрілами, ударами КАБів та дронів разом з
побратимами тримав оборону зруйнованого населеного пункту Кринки. Власне там, у тому пеклі, Тарас знайшов своє
кохання, свою Ганусю. Загартоване війною почуття переросло у міцне подружжя, у
якому народився синочок Андрійко. Молодий татко не оминав жодної слушної нагоди
побачитися з сім’єю. А це випадало не часто, адже боротьба тривала. Війна
готувала захисникові нові виклики, від яких він ніколи не ухилявся. Казав: «Не
можу покинути своїх хлопців». Тож попри контузії продовжував виконувати свій
військовий обов’язок. Був безпосереднім учасником масштабної наступальної та
оборонної військової кампанії Збройних Сил України на території Курської
області. Нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України»,
нагрудними знаками «За взірцеву службу» командира бригади морської піхоти,
«Ветеран війни».
Ще
два тижні тому восьмимісячний Андрійко тулився до татової м’якої бороди,
обіймав його за шию своїми маленькими рученятами. Тарас боявся сполохати цей момент щастя, хотів зупинити час, щоб
насолодитися тою украденою у війни
радістю. Це останнє прощання з сім’єю було дуже тривожним. Він пішов з
дому не озираючись, наче відчував, що йде назавжди.
Вирішальним місцем його героїчної боротьби і
смерті стала Костянтинівка Донецької області. 28 травня 2026-того року
внаслідок артилерійського обстрілу молодший сержант Тарас Козар загинув.
«Сьогодні
загинув справжній морпіх. Веселий хвацький козарлюга», - написав у соцмережах
про смерть Тараса один з його побратимів.
Для своїх бойових товаришів він був не просто другом, а братом, готовим
віддати за них своє життя. І віддав - за кожного з нас.
У
полеглого Героя залишились дружина, синочок, батьки, сестри, брат і бабусі.
Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття родині загиблого захисника.
Нехай наша молитовна підтримка допоможе пережити Вам це непоправне горе.
Тарас
Козар назавжди у нашій пам’яті.
Про
дату та час прощання з нашим Захисником буде повідомлено додатково.
